Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко
І Яценюк вирішив не підігрувати планам Саакашвілі. 30 березня він розповів на засіданні уряду, що він як прем’єр і фракція НФ «уперше займаємося тим, що збираємо коаліцію для формування нового складу Кабінету Міністрів, призначення нового прем’єр-міністра, затвердження програми. Це щось нове в українській політиці. Але задля стабільності в країні, задля того, щоби в Україну приходили інвестори, щоби Україна далі залишалася у програмі з Міжнародним валютним фондом, наші західні партнери далі нас підтримували і щоб український народ відчував реальні зміни, я готовий іти на будь-які політичні рішення, щоби сформувати коаліцію, сформувати новий склад Кабінету Міністрів, призначити нового прем’єра і дати можливість новому уряду працювати»195.
Про те що його плани поламалися, Саакашвілі дізнався 10 квітня. Того дня він повідомив: «Я зустрічався з президентом України, коли йому принесли заяву про відставку Яценюка. Наша боротьба дала перший результат, але, якщо чесно, підстав для хвилювання у мене достатньо на тлі договорняків і закулісних міжсобойчиків останніх днів»196. Справді, Саакашвілі не отримав від тієї відставки жодної вигоди: не добився ні посади прем’єра, ні дострокових парламентських виборів. Тому й був схвильований та розгублений.
Після того Саакашвілі поступово втратив усе, що мав. За три роки його популярність, якою він пишався, розвіялася, а його прем’єрські амбіції згадували тільки як анекдот. Спостерігаючи це, Яценюк мав підстави зловтішатися. Він не дозволив почуттю образи керувати собою — і помста наздогнала його кривдника.
Хочете дізнатися, що про це думають інші читачі?
Читайте на сайті «Нашого Формату»:
164 https://blog.nationalgeographic.org/2013/12/06/nelson-mandela-and-the-power-of-forgiveness/
165 http://www.mandela.gov.za/mandela_speeches/1990/900211_release.htm
166 https://www.theguardian.com/century/1990–1999/Story/0,,112389,00.html
167 http://www.mandela.gov.za/mandela_speeches/1990/900213_soweto.htm
168 http://www.mandela.gov.za/mandela_speeches/1990/900215_jts.htm
169 https://web.archive.org/web/20061012064901/http://www.anc.org.za/ancdocs/history/record.html
170 https://web.archive.org/web/20141016094235/http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/peace/laureates/1993/index.html
171 Див.: Мандела Нельсон. Довгий шлях до свободи / Пер. з англ. Василь Старко. — К.: Наш Формат, 2014. — С. 479.
172 http://electionresources.org/za/provinces.php?election=1994
173 http://www.mandela.gov.za/mandela_speeches/1994/940510_inauguration.htm
174 Див.: Lodge, Tom. Mandela: A Critical Life. — Oxford: Oxford University Press, 2006. — 288 p.; Meredith, Martin. Mandela: A Biography. — New York: PublicAffairs, 2010. — 688 p.; Sampson, Anthony. Mandela: The Authorised Biography. — London: HarperCollins, 2011. — 704 p.
175 https://www.telegraph.co.uk/news/features/3634426/How-Nelson-Mandela-won-the-rugby-World-Cup.html
176 Див.: Carlin, John. Playing the Enemy: Nelson Mandela and the Game That Made a Nation. — London: Penguin Press, 2008.— 308 р.
177 http://www.mandela.gov.za/mandela_speeches/1995/951216_reconciliation.htm
178 https://www.nytimes.com/1999/03/23/world/beloved-country-repays-mandela-in-kind.html
179 https://www.theguardian.com/news/2002/jul/19/guardianobituaries2
180 Див.: Mandela, Ndaba. Going to the Mountain: Life Lessons from My Grandfather, Nelson Mandela. — New York, Boston: Hachette Books, 2018.— 273 р.
181 Див.: Петров Никита, Янсен Марк. «Сталинский питомец» — Николай Ежов. — М: Фонд первого Президента России Б.Н. Ельцина; Российская политическая энциклопедия, 2008. — 464 с.
182 Там само.
183 Там само.
184 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1007–19
185 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=604908&n_skl=8
186 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1093–19
187 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58726
188 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=670208&n_skl=8
189 https://yatsenyuk.org.ua/ua/news/open/3193
190 https://yatsenyuk.org.ua/ua/news/open/3197
191 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=64531
192 https://www.pravda.com.ua/news/2015/12/6/7091573/
193 https://www.zeit.de/politik/ausland/2016–03/michail-saakaschwili-ukraine-arsenji-jazenjuk-kritik
194 https://yatsenyuk.org.ua/ua/news/open/3120
195 https://yatsenyuk.org.ua/ua/news/open/3170
196 https://www.facebook.com/SaakashviliMikheil/posts/1166627926700920
Закон 6 Високий рейтинг політика — головна загроза демократії
Який політик не жадає високих рейтингів? А проте надто високий рейтинг не може бути стійким. Він схожий на піраміду, перекинуту догори дриґом, яка завалиться від ледь чутного поштовху. Надмірні необґрунтовані сподівання, які суспільство покладає на політика сьогодні, уже завтра можуть обернутися таким самим надмірним необґрунтованим розчаруванням — і відповідним антирейтингом (згадаймо, що суспільний договір полягає саме в тому, що його потрібно весь час змінювати).
Ми проаналізуємо цей ефект і покажемо різні варіанти його проявів. Політик може силою підтримувати свій рейтинг, і тоді демократію швидко підмінює тиранія, що, як свідчить негативний приклад одного з героїв африканської визвольної боротьби, може тривати майже сорок років. А якщо політик не наважується конвертувати свій високий рейтинг в особисту диктатуру і водночас не знаходить способу відволікти увагу виборців від марних очікувань, суспільне розчарування легко перетворює батька нації, впевненого у своїй великій місії, на всіма забутого аутсайдера. Це вже наш, український досвід. І на завершення розділу — позитивний контрприклад східноєвропейського політика, котрий був президентом більше як 12 років і народна любов до якого зміцнюється й посилюється навіть після його смерті. Ефект перекинутої піраміди
1989 рік. Усі телеканали світу транслюють мільйонний мітинг у Бухаресті, де натовп безупинно скандує: «Чаушеску! Чаушеску!». Здається, народ любить свого вождя безмежно, а вже за кілька днів на всіх телеекранах світу — кадри страти диктатора і його дружини.
Звичайно, можна відмахнутися і сказати, що від любові до ненависті один крок або що натовп зігнали і про жодну щирість там не йдеться. Дещиця правди в цьому, звичайно, є, але тільки дещиця. Ситуація набагато глибша хоча б тому, що в Румунії, яка пережила диктатуру Чаушеску, вже за кілька місяців екскомуністи (під іншими прапорами) змогли показати гідні результати на виборах. І в Болгарії, де теж не було жорсткої люстрації, комуністи не «померли», а їхній політичний лідер Тодор Живков дожив до старості і ще побачив реінкарнацію своїх апологетів.
Для нас у цих історіях важливіше інше. Вони свідчать, що високий рівень імітованої чи щирої довіри суспільства до лідера — це завжди загроза для цього самого суспільства. Адже високий рейтинг любові можна підтримувати тільки штучно, розігруючи перед народом у кращому разі трагікомедії, у гіршому — просто трагедії. Якщо ж рейтинг не підтримувати, він швидко перетворюється на антирейтинг і часто переходить у ненависть. Отак політик, який здобув у першому турі не традиційні 25–35 %, а 60 % і вище, стає заручником свого рейтингу, який увесь час треба тримати на висоті.
Річ у тім, що цей рейтинг — така собі піраміда, яка легко перекидається і стає загрозою для самого політика. Спочатку лідер, який набрав такий високий рейтинг, викликає в людей і в еліт повагу, інколи — любов, дуже часто — страх. З падінням рейтингу зникають повага і любов, а потім, рано чи пізно, навіть у найжахливіших тираніях втрачається страх. На першому етапі падіння свого рейтингу політик стає героєм анекдотів, далі ж воно призводить у кращому разі до тотальної зневаги, у гіршому — до ненависті.
Чому так? Бо люди не люблять розчаровуватися, точніше, вони не люблять визнавати, що помилилися. Визнати свою помилку означає сказати «Я був дурнем». Тому замість визнавати, що винні вони самі, люди шукають винних навколо себе. У політиці винним призначають політика, якому вони безмежно повірили. Тут найкраща аналогія — шлюб, точніше, розлучення. Дуже рідко розлучення відбувається полюбовно і спокійно. Найчастіше пари проходять усі кола пекла, ділячи дітей і майно, сварячись через такі надумані приводи, що їх просто важко уявити. Лише одиниці в чомусь звинувачують себе, а переважно винні всі інші (дружина чи чоловік, теща чи свекруха і т. д.). Те саме відбувається з політиками. Люди весь час звинувачують їх навіть у тих речах, які взагалі цих політиків не стосуються.
Утім у демократії достатньо механізмів, щоб
