Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Такі легенди про примулу склалися в Німеччині і в Данії, та про неї чимало оповідей і в сусідній Англії, де її називають cowslip, а ще — зачарованою квіткою (Fairy-cap), оскільки існує повір'я, ніби у її пелюстках щодня, протягом року, за винятком першого травня, переховуються маленькі феї й казкові дідусі-гноми.

Так, наприклад, у Лінкольнширі кажуть: «Прислухайтеся лише, які чарівні звуки линуть із примул кожної місячної ночі, коли роса блищить на траві. Дивовижні голосочки чарівників-гномів оспівують квіти, котрі дають їм притулок під час дощу, коли світле проміння місяця ховається за похмурими хмарами. Як тільки великі краплі дощу починають падати на землю, юрби цих крихітних істот починають хвилюватися. їхні тоненькі сукенки чи то світлого, чи то темного кольору мигтять у високій траві, немов тіні од листя, а їхні злякані личка визирають з-поміж стебла, уважно роздивляючись: чи немає поблизу улюблених примул? Побачивши цю милу рослину, свою приятельку, вони миттю піднімаються по стеблу й ховаються у найближчій квітці. І ось незабаром з усіх віночків примул лунає приємний спів тоненьких голосочків, що за мить зливається в один спільний злагоджений хор. І той, хто почує цей чарівний спів царства фей,— найщасливіший із смертних».

Примула у свій час оспівана кращими англійськими поетами, особливо Шекспіром, у нього вона згадується у багатьох творах. Так, наприклад, в «Бурі» ангел. Аріель співає:

«Один нектар із бджолами вживаю,

У жовтій примулі люблю відпочивать,

У квітці чарівній, згорнувшися, гойдаюсь,

Як тільки сови в хащах закричать».

Шекспір оспівує її і в казці «Сон літньої ночі», називаючи примулу золототканною охоронницею (пенсіонеркою) цариці-чарівниці.

«Я служу цариці дивній (співає Ельф)

В опівнічний час німий Бачиш примулу на луці,

Охоронницю (pensionners) її.

Бачиш шати золоті,

Чисті сполохи зірниць?

То рубіни дорогі —

Подарунок чарівниць...

Я лечу, щоби зірвати Вранці крапельку-росу,

Кожній примулі росинку,

- Мов коштовності, несу».

На пояснення такої дивної назви — «пенсіонерки», слід зауважити, що починаючи з 1539 року англійські королі мали звичай тримати при собі особливу варту з 50 охоронців, котрих називали пенсіонерами, оскільки їм надавалось розкішне, як на той час, утримання (50 фунтів стерлінгів на рік), двоє коней і чудовий, із золотої парчі, одяг. І ось, натякаючи на золототканний одяг придворних пенсіонерів королеви Єлизавети англійської, Шекспір і називає примули пенсіонерками цариці-чародійниці.

Та особливого значення в Англії примула набула відтоді, як стала улюбленою квіткою знаменитого лорда Біконсфільда, котрий після однієї події у своєму житті жодного дня — чи то взимку, чи влітку — ніде й ніколи не з'явився без цієї квітки у петлиці.

Щоб пояснити таку постійність стосовно однієї й тієї ж квітки, слід зауважити, що в Англії у великосвітських людей існує звичай, котрий вважається вищою мірою фешенебельним,— носити у петлиці квіти. Причому, найвищий шик — вірність раз обраній квітці за будь-якої пори року, що, звичайно, можуть собі дозволити тільки дуже багаті люди, оскільки більшість із квітів неможливо мати цілорічно, якщо не вирощувати їх у теплицях.

Що стосується вибору лордом Біконсфільдом примули й такої щирої прихильності до неї, то про це оповідає ось яка романтична історія.

«Одного разу лорд Біконсфільд, тоді ще юнак зі скромним прізвищем Дізраелі, був запрошений на бал у Букінгемшир до одного із своїх впливових род ичів. Прогулюючись зі своїм приятелем залами палацу, він звернув увагу на чудесний вінок з примули, що прикрашав голівку чарівної незнайомки, і сказав:

— Не може бути, що ті примули були штучні, у них така повнота життя, ніби вони щойно зірвані в саду.

Його приятель, одначе, мав іншу думку й доводив, що ті примули неодмінно штучні, проте прекрасно зроблені. Слово по слову, виникла суперечка, й справа дійшла до парі.

— Ці примули мене так зацікавили,— сказав Дізраелі,— що я повинен знати правду. Ось п'ять гіней, б'ємося об заклад і попрохаємо саму красуню вирішити нашу суперечку.

Приятель, що був знайомий з дамою, попросив у неї дозволу представити їй Дізраелі й розповів про їхнє парі.

— Дуже шкода,— відповіла красуня,— але ви програли парі: містер Дізраелі має рацію — це справжні живі примули, я зірвала їх сьогодні вранці у своєму саду й сплела з них вінок.

Кажучи так, вона вийняла зі свого волосся одну з примул і, подаючи її Дізраелі, з усмішкою мовила:

—Переконайтесь самі у своїй перемозі.

Захоплений Дізраелі увіткнув квітку у петлицю й цілий вечір ходив із нею. Наступного дня, під час візиту до красуні, на нього знову чекала радість, він знову одержав з її рук примулу, й відтоді щодня мав щастя одержувати по квітці протягом свого перебування в Букінгемширі.

Але чарівну даму очікував дуже сумний кінець. Прогулючись одного разу верхи на новому, незнайомому їй коні, вона впала й так розбилась, що підхопила сухоти й швидко згасла.

Невдовзі після цього Дізраелі вдруге приїхав до Букінгемшира, але знайшов уже тільки могилу красуні Мабель,— так звали юну даму,— і, вибравши з усіх розкішних квітів на могилі лиш примулу, узяв із собою як дорогий спогад.

З тих пір примула — його улюблена квітка, й він ніколи з нею не розлучається. Хоч би де перебував: у парламенті, на балу, на прийомі у королеви чи просто вдома — завжди мав квітку в петлиці; а згадуючи молоду, дочасно померлу красуню, ніколи інакше її не називав, як Primula veris, або Примроз (primrose), так називають окультурений різновид цієї квітки в Англії.

І тепер щорічно 19 квітня, коли урочисто святкується в Лондоні річниця смерті цього видатного англійського державного діяча, усі присутні на честь його пам'яті носять на грудях або у петлиці примулу, а могила лорда постійно вкрита густим килимом цих квітів...»

Бажаючих прикрасити себе квітами Біконсфільда у цей день так багато, що навколо будівлі парламенту й на сусідніх вулицях численні торговці заледве встигають рахувати гроші, а ті, хто придбав квіти, поспішають зайняти місце у процесії Перед статуєю Біконсфільда.

Це патріотичне паломництво у Вестмінстер, починаючи з 1881 року (рік смерті Біконсфільда), й прикрашання пам'ятника примулами незмінно повторюється.

Турботи про увічнення пам'яті славного англійського прем'єра взяла на себе заснована у 1889 році ліга примули «Primrose League», котра має тепер свої відділення у всіх багатих центрах Об'єднаного Королівства.

При її заснуванні нараховувалось усього 950 членів, тепер же близько 2 000 000. Очолює ліґу президент Бальфур, а пост канцлера посідає герцог Норфолькський. Серед членів