Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

І ось, коли вона йшла полями, усюди, де тільки ступала нога майбутньої Богоматері, виростали маленькі блискучі білі квіточки, отож увесь шлях її, позначений ними, немовби утворював квіткову доріжку. Ті квіти — наші скромні білі маргаритки.

Білі, як сяєво німба, пелюстки їхні нагадували славу Божу, а золота середина — священний вогонь, який палав у серці Марії.

А ще за іншим варіантом було так.

Коли Пресвята Діва Марія ще дитиною дивилася вночі на небо, всіяне численними блискучими зорями, то висловила побажання: як добре було б, аби всі ці чудесні зірки стали земними квітами й вона могла гратися ними.

Тоді зорі, почувши її, одразу ж відбились у блискучих краплях роси на земних рослинах, і коли вранці сонце осяяло землю, то уся вона була всіяна, мов зірочками, білими квітами.

Пресвята Діва була в захопленні, прикрасилась ними й мовила, що вони довічно будуть її улюбленими квітами і хай віднині називаються квітами Марії.

І відтоді, підсумовує легенда, ці квіти супроводжують щастя, саме тому в маргаритки й запитують про нього, лічачи та обриваючи її пелюстки.

Такі християнські легенди про походження маргаритки, але є ще й давніші перекази про неї, вони сягають часів язичництва.

Латинська легенда розповідає, що коли чарівна лісова дріада Белідес одного разу танцювала й веселилася зі своїм коханим Єфігеєм, то, на жаль, привернула до себе увагу етруського бога пір року— Вертумна. Зачарований красою юної дріади, той хотів обняти її й забрати з собою.

Тоді, у відчаї й безсиллі, не знаючи, як позбутися настирливого старого переслідувача, дріада із благальною молитвою звернулася до безсмертних, і боги, змилувавшись, перетворили її на гарненьку польову квітку. Вона одержала назву Beilis perennis — вічної красуні й тепер відома в науці за цією назвою.

Інша легенда стверджує, що маргаритка виникла з праху Альце-сти, дружини фесалійського царя Адмета, котра пожертвувала своїм життям, щоб врятувати життя чоловіка.

Цей Адмет був улюбленцем Аполлона, і ось він умовив богинь долі — Мойр не дати йому померти у визначений час, якщо хто-не-будь інший погодиться вмерти замість нього.

Настав цей час, але ніхто з друзів не зважувався померти замість Адмета, навіть старі його батько-мати не захотіли віддати за нього життя. Тіль:со вірна дружина Альцеста відмовляється од сповненого радощів Життя й помирає замість нього.

Тоді Геркулес, котрий під час звершення своїх подвигів дізнався випадково про цю велику самопожертву, вирішує, хоч би там що, а повернути Альцеету до життя.

Він вирушає в пекло й домагається у Фанатоса (смерті), щоб той повернув Альцеету на землю; але оскільки в людській Подобі вона вже не може повернутися, то з'являється у вигляді квітки-марга-ритки.

До речі, свою назву «маргаритка» квітка одержала від грецького слова margarites, що означає «перлина», оскільки на зелених луках численні білі її квіточки й справді, мов розсипані перли.

У північних сагах маргаритку присвячували богині весни, і на її день щоразу обвивали гірляндами цих квітів кубок богині. До того ж їх приносили в жертву богині любові — Фреї, тому маргаритку часто називали ще й квіткою кохання та нареченою сонця.

Цією останньою назвою та звичаєм жертвувати квітку богині любові й пояснюється, на думку багатьох учених, відома усім роль маргаритки як оракула кохання.

У цьому апмлуа «любить — не любить» маргаритка відома, очевидно, з прадавніх часів і причому не лише в одній якійсь окремій державі, а майже в усіх західноєвропейських, окрім хіба що Англії. Німецькою мовою існує навіть її особлива назва «Maasliebchen», тобто мірило кохання, що веде свій початок з давніх-давен і має за основу старовинну дитячу гру, коли обриваються білі пелюстки.

Опинившись далеко у лісі чи в полі і боячись, що батьки їхні дуже будуть сваритися на них за це, діти в Німеччині брали, та й тепер це роблять, таку маргаритку і, обриваючи її пелюстки, ворожили: «Schlage, Schelten, gute Worte» (побої, сварка, добрі слова) — і те слово, з яким зірвана остання пелюстка, й повинне означати, що на них чекає вдома.

Одне слово, роблять точнісінько так, як і наша теперішня молодь (особливо дівчата), коли обривають пелюстки й примовляють: «любить не любить, плюне, поцілує, до серця пригорне, до дідька пошле». Або так, як бачимо це у «Фаусті» Гете, коли, гуляючи в саду із Фа-устом, Маргарита зриває маргаритку і, обриваючи пелюстки, шепче:

«Він любить, ні,

Він любить, ні,

Він любить...»

Але тепер за такого оракула править не маленька маргаритка, що зветься по-французьки «paguerette», а інша квітка, яку французи теж називають маргариткою — красива, велика, з жовтою серединкою й великими променевидними пелюстками польова ромашка, у якої пелюсток менше, та вони значно більші, отже, ясна річ, і обривати їх легше, і результат швидший.

Якщо не помиляємось, сцена у «Фаусті» відбувається з такою ж ромашкою.

Окрім Німеччини, маленьку маргаритку як оракул кохання використовувало й сільське населення багатьох провінцій Франції, і в Нормандії, наприклад, з давніх-давен існує навіть пісенька:

«Marguerite,

Fleur petite.

Rouge au bord,

Verte autor,

Dis le sort de mes amours...»

(Маргариточко, маленька квіточко, червоний край, зеленая кайма, скажи, повідай, де моє кохання).

Пісня супроводжувалась обриванням пелюсток і ворожінням.

Особливо ж цей спосіб передбачення долі, це ворожіння поширились у середньовіччя, коли замість маргаритки часто звертались навіть до вузликів на стеблі випадково зірваної травинки, кількість яких теж повинна була визначити долю того, хто ворожить.

Взагалі маргаритка мала ще й інше значення, особливо для лицарів та їх коханих. Лицар, дівчина якого висловлювала згоду віддати йому своє серце, одержував право зобразити на своєму щиті маргаритку. Якщо ж дівчина не могла йому сказати так чи ні, а лише немовби схильна, була відповісти згодою на його кохання, то дарувала йому вінок із маргариток, котрий середньовічною мовою означав: «Я ще подумаю».

І такий скромний, навіть смішний, як на наш погляд, віночок виповнював великою надією серце лицаря, спонукав виявляти чудеса хоробрості й навіть жертвувати життям.

Поетичне, мрійливе кохання, обожнювання дами серця сягнули свого апогею в епоху трубадурів. У цей час уперше й виникає у Франції гра a la franche marguerite (у відверту маргаритку) — гадання за її пелюстками.

Переглядаючи хроніки того часу, раз у раз зустрічаєш оповіді про таке ворожіння. Але, крім усього, навіть зображення, символ маргаритки у зв'язку із співзвуччям назви цієї квітки з іменами багатьох достойних і прекрасних дам того часу, —- вважалися ознакою довершеності або ж поваги.

Так, розповідають, що за урочистим обідом на честь шлюбу Карла