“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Звичаї в цьому домі, як, зрештою, і в домах багатьох інших кінозірок, були досить вільними: Шарон Тей мала славу жриці “сексуального культу”. Якось вона заявила репортеру журналу “Парейд”: “Я одна з тих ірраціональних натур, які просто люблять чоловіків. Я люблю їх тому, що вони чоловіки”. Її чоловік Роман Поланскі не поступався дружині у “свободі поведінки”. Всі, хто бував у них, розповідали, що там курили маріхуану й поводилися, як “справжні хіпі”.

В одній із кімнат вже роздягнута Шарон Тейт розмовляла зі своїм приятелем Джеєм Сербінгом, власником багатьох “салонів краси”, у минулому знаменитим перукарем зірок Голлівуда. В іншій на дивані лежав Віктор Фріковський, приятель господаря, гультяй, який числився його помічником. Він був у прострації під дією наркотиків, що було для нього звичним станом. У третій кімнаті дочка мільйонера, “кавового короля”, Абігайль Фолгер читала книгу; вона тільки-но прийняла наркотик і чекала, поки він подіє. В садовому павільйоні вісімнадцятирічний юнак без певних занять Стів Перент прощався з домоуправителем, збираючись додому.

Вранці всіх цих людей знайшли мертвими. Перента було вбито у його авто чотирма кулями — певно, тієї миті, коли готувася рушити. Перед будинком лежали трупи: Фріковського (у нього була куля в спині, тринадцять переломів черепа й п’ятдесят одна ножова рана) і Фолгер в нічній сорочці — на її тілі нарахували двадцять одну ножову рану. Шарон Тейт, порізана ножем до невпізнання, лежала з розпоротим животом у калюжі крові на підлозі у своїй кімнаті. Її шию обвивав нейлоновий мотузок, перекинутий через балку в стелі; другий кінець мотузка затягував шию так само по-звірячому скаліченого Джея Сербінга. На стіні кров’ю було написано: “Свині!”.

Та це ще не все.

Звістка про ці вбивства потрясла Америку. Голлівуд був охоплений жахом, який посилився до пароксизму, коли двадцять чотири години по тому так само по-звірячому було вбито власника низки магазинів самообслуговування Ла Біанкі та його дружину на їхній віллі. На грудях Ла Біанкі його кров’ю було написано: “Війна!”, а на дверях вілли — “Смерть свиням!”. Газети писали, що це справа рук членів негритянської організації “Чорні пантери”, оскільки саме вони називали багатих свинями...

Через деякий час поліція випадково напала на слід Менсона, і його в 1972 р. було засуджено до страти. Проте 20 лютого 1972 року в газеті “Франс суар” з’явилося повідомлення: “Сірхан Сірхан — вбивця сенатора Роберта Кеннеді, Чарльз Менсон — вбивця Шарон Тейт і три його співучасники — Патриція Кренвінкель, Сюзанна Аткінс і Леслі Ван Гутен та багато інших злочинців не будуть страчені, оскільки Верховний суд Каліфорнії скасував смертну кару”. Невдовзі таке рішення прийняв і Федеральний верховний суд США.

Після цих трагічних подій у Менсона з’явилося багато послідовників, і кривава вакнахалія в США триває й сьогодні.

І тут доцільно знову згадати книговидання і кінематограф, які вирішили продовжувати рекламувати діяльність Менсона і його послідовників.

У 1972 році дуже популярною стала книга Еда Сандерса “Сім’я”, що вийшла масовим тиражем. Вона рясніє описами жахливих оргій, які влаштовувала “сім’я”, що супроводжувалися жертвопринесенням: учні Менсона спочатку вбивали тварин, а згодом і людей. Причому ці вбивства знімали на кіноплівку, а відтак переглядали для розваг. “В одному з цих документальних фільмів, — писав Сандерс, — було знято обезголовлене тіло оголеної жінки, поряд з яким лежала відрубана голова, а навколо танцювали люди в чорних ковпаках, розбризкуючи кров...”

Читаєш цю книгу — і мимоволі виникає думка: а хто буде наступною жертвою?

Але ось що кинулось у вічі найбільш далекоглядним людям. Чи випадковим було захоплення Еда Сандерса описом жахливих подробиць дикого розгулу похоті, розгнузданих проявів найогидніших інстинктів, врешті, кривавих розправ над безневинними людьми? Ні, відповідали спеціалісти, це необхідно для комерційного успіху літературного твору, без такого “перцю” книга приречена на фіаско.

Майже одночасно з появою “Сім’ї” на екрани вийшов документальний фільм “Сімейне життя”, знову ж таки присвячений Менсону і його учням. Поставив його кінорежисер Лоуренс Меррік. З рекламних плакатів нахабно посміхався вбивця зі свастикою на лобі. Газети друкували численні рецензії. Ще б пак! Така сенсація...

Отже, з’явився ще один фільм, що пропагував насильство, розпусту й духовну деградацію. Молодь йшла до кінотеатрів, приваблена рекламою, і трупна отрута злочинної ідеології вливався в душі юнаків і дівчат.

Чи варто дивуватися, що в західному суспільстві відбуваються такі злочини, як описаний мною випадок, що стався в Австрії. “Справа Досталя” — яскраве підтвердження того, що “культурна революція”, яка охопила США, “успішно” подолала кордони і почалася в інших країнах.

Сучасний світ стрімко мчить до воріт пекла. І одну з головних ролей у нагнітанні передапокаліптичного хаосу відіграє так звана масова культура. Телебачення, кіно, віртуальні ігри, театр, естрада, відеоіндустрія оперезали земну кулю такими інформаційними потоками й полями, що в їхніх хитросплетіннях людина втрачає здатність усвідомлювати те, що відбувається навколо. Поставлене на конвеєр “бомбардування” емоцій доводить її до стану психологічної прострації, перетворюючи її на егоїстичне створіння, захоплене химерними бажаннями, комплексами, амбіціями. Приручені таким “промиванням мізків” люди, ігноруючи заповіти Спасителя, шукають зміст життя в накопиченні матеріальних цінностей, властолюбстві, гультяйстві, гедонізмі, байдикуванні. А невидима рука інфернального гіпнотизера з новою силою накидає на свідомість багатомільйонного обивателя різнокольорово-азартний медіа-пресинг, планомірно підсовуючи натовпу, що прагне розваг, “сенсаційне”, “нове”, те, що “лоскоче нерви”. Яких тільки форм деградації особистості не побачиш тепер на екранах кінотеатрів і телевізорів! Суспільна думка, що перебуває на гачку адептів “культурної революції”, точніше, адептів вселенського зла, оголошує шедеврами мистецтва опуси, в яких головними героями є повії (“Красуня”), наркомани (“На голці”), канібали (“Мовчання ягнят”), садисти і ґвалтівники (“Механічний апельсин”), гомосексуалісти (“Філадельфія”)... Одне слово, увесь цвіт іудеофарисейської (демонічної) цивілізації.

Хоч як би захищали “демократичні цінності” адепти культурної революції, факти свідчать, що важливим чинником нестримного розгулу брудного насильства, яке захопило сьогодні США і країни Західної Європи, є їх кіномистецтво і масова культура, що стали інструментом розпалювання тваринних інстинктів. Горезвісна “вседозволеність”, яку піднесли до рангу вищої доброчинності “вільного мистецтва”, як воно себе