“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко
Все це розповів доктор Вільям Пірс у передачі “За це доведеться відповідати” на радіостанції “Голос американських дисидентів” 7 жовтня 2000 р. “Двадцять тисяч доларів, — продовжував Пірс, — за фільм про маленьку російську дівчинку з блакитними оченятами, яку ґвалтували до смерті; 1700 покупців таких фільмів. Так, я думаю, що єврейські режисери в Москві повинні бути дуже багатими!!! І ви нічого не чули про це до мого репортажу сьогодні?! Могли б ви уявити, що було б, якби російський гангстер замість єврейського викрадав і гвалтував єврейських дівчаток у Москві, знімав на плівку вбивства і продавав би копії фільмів багатим ненормальним білим — неєвреям. Була б злива повідомлень у всіх програмах новин у Штатах; Білл Клінтон і Мадлен Олбрайт виступили б по телебаченню і суворо попередили б російський уряд, що він мусить зробити все, щоб піймати усіх причетних до цього неєвреїв і захистити від них євреїв. Євреї оплакували б “холокост” і вимагали б репарацій від російського уряду”.
Як бачимо, у кого в руках засоби масової інформації, той і формує суспільну думку. Це і є хвалена американська демократія і свобода слова. Проте повернімося до проблеми насильства.
США експортують страх і в інші країни світу. Чого варта хоча б “справа Досталя” в Австрії — дивного вбивці, який скоював свої криваві злочини, наслідуючи традиції американських фільмів. Ось як переповів цю історію швейцарський журнал “Швайцер іллюстрірте”, що видається в Цюріху: “Чиновники кримінальної поліції Австрії, Швейцарії і Німеччини все ще губляться в здогадах з приводу гучної “справи Досталя”. П’ятеро вбитих, четверо поранених, тисячі питань і версій — такий підсумок цього найбільшого полювання на людей за всю повоєнну історію Австрії”. Щоденник кошмарів дописано до кінця. Але, мабуть, ми ніколи так і не дізнаємося всієї правди про цю кримінальну справу, тому що ті, хто міг би пролити світло на злочин, мертві. Відкриємо щоденник.
Середа, 13 червня. Небо на сході вже трохи рожевіє, але міста і села ще сплять. По шосе у напрямку Відень — Нейштадт рухається бензовоз. О 3 годині 26 хвилин він в’їжджає на міст, що на 10-му кілометрі.
У цю мить передранкову тишу розриває оглушливий вибух. Пил і хмари диму над розбитим бетонним покриттям, грудки свіжої землі...
Отже, яма на шосе, тріски, уламки заліза і шматки, походження яких поки що невідоме. Невдовзі поліцейські роблять страшне відкриття: це фрагменти людського тіла, клапті шкіри і скалки кісток. Для медичних експертів кримінальної поліції розпочинається копітка робота: вони роблять спробу скласти з окремих частин тіло загиблого. Спочатку здається, що це неможливо. Імовірно, йдеться про добре підготовлене вбивство.
Четвер, 14 червня. Газети повідомляють про пригоду. Що це: драма агента, який провалився, нещасний випадок чи помста гангстерів?
І лише одинока жінка в одній із віденських квартир, переглянувши ранкові газети, починає здогадуватися про те, що насправді сталося. Мати 26-річного службовця Ріхарда Дворака ще два дні тому заявила в поліцію про зникнення сина.
“У нього в кишені було 25 тисяч шилінгів, він збирався заплатити за ферму, яку вирішив придбати. А наступного дня повинен був вилетіти до Токіо, щоб взяти участь у змаганнях з боротьби карате”, — сказала пані Дворак комісару поліції.
Того ж ранку вона поїхала до товариша свого сина Ернста Досталя, 23-річного інженера, з надією, що він знає місце перебування Ріхарда. Інженер нічого конкретного не сказав.
О 16 годині пані Дворак знову вирішила звернутися до поліції. Вона розповіла чиновникам про “хобі” сина — карате, колекціонування зброї і вибухівки. Назвала й Досталя, найкращого товариша її сина, в якого було таке ж “хобі”. Саме в нього Дворак мав купити ферму.
Через кілька годин було встановлено: жертва на шосе — Ріхард Дворак.
Субота, 16 червня. Поліція зібрала дані про Ернста Досталя. На одностайну думку сусідів і знайомих, — це спокійний, доброзичливий і замкнутий чоловік, який проживає в домі сам, без батьків. У його батька, генерального представника однієї із швейцарських фірм, непогана репутація. Відомо, що він людина з достатком, автор кількох книг — пригодницьких повістей, детективних романів.
А його син Ернст?
“Батьки в ньому душі не чули, — кажуть сусіди. — Батько готовий був дати гроші на будь-яку його примху. Машина, ферма...”.
Поліцейський чиновник веде розмову з Досталем-молодшим. “Так, — підтверджує він, — Дворак збирався купити в мене ферму. Але потім передумав, бо йому потрібні були гроші на поїздку до Японії. Коли я бачив його востаннє? 12 червня він був у мене, потім пішов на пікнік в містечко під Віднем. Я також спершу хотів поїхати, але залишився вдома”.
Минали дні, а слідство не просувалося ані на крок. Коли Ернста Досталя повторно кликали до поліцейського управління для дачі показань, ніхто не мав сумніву, що це — непотрібна формальність.
П’ятниця, 22 червня. Рівно о 8 годині 30 хвилин Досталь з’явився в управлінні. Він знову розповідає про те, як вони зустрілися з Двораком того дня, а потім розійшлись.
Після перерви слідчий помічає деяку невпевненість у показаннях Досталя. Двоє чиновників виходять з кімнати, щоб непомітно проконсультуватися, а двоє інших продовжують ставити йому запитання.
Несподівано Досталь схоплюється і вихоплює пістолет. Лунають постріли. Обидва чиновники тяжко поранені. Коли Досталь різко розчиняє двері, шлях йому заступає третій поліцейський. Знову постріли — і ще одна жертва, стікаючи кров’ю,
