Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Але, еліта сама істотно залежить від властивостей власного народу, та – що би там не було, – визначається й ними. Це й спонукало нашого великого мислителя зайнятися проблемою властивостей народів, які більш-менш стало зберігаються в часі, поготів, чимало тут було зроблено ще перед ним. Народи, що записали себе до історії, дають можливість дослідити ці основні духовні властивості. Цікавою є з цього боку одна з пізніх праць Д. Донцова – «Дух нашої давнини», де він класифікує, так би мовити, етнічні типи.
Він ставить їх у певному порядку, оцінюючи їх поширеність у нашому народі. Шкода, але найпоширенішими є «остійці». Вони: «Звертають увагу, насамперед, на “людину” і “реальні можливості”, аж тоді на засади. Звідси їх “зарозумілість” і поблажливість до “людей української крові”, хоч би й зрадників, звідси улесливість і плазунство перед силою. Остійцеві власні інтереси дорожчі від таких абстракцій, як честь і слава, тому часом виправдовує він усіляку нечисть», – пише Д. Донцов. Для нас не важко помітити, що остієць, це основа пізнішого малороса, з якого, уже після совєцької обробки виробився сучасний зросійщений інтер-люмпен. Щось, як остаточно людське дно.
На другому місці фігурує «динарець», хоробрий та витривалий воїн, але вибуховість вдачі та дитинча простодухість, – постійно готують йому пастки у житті. Так, це вони динарці – провели Козацькі Війни або Перші Визвольні Змагання ще у XVII ст. проти Польщі, це вони понищили 1659 російських агресорів під Конотопом, але – куди ж вони поділися 1709, коли потрібно було (унікальний шанс!) разом зі шведським союзником протиставитися російським агресорам у Полтавській битві? – та де були потім, коли сербський генерал Текелі руйнував Запорізьку Січі Так і досі не відомо.
Про тих динарців пригадали далеко пізніше в Петрограде, проводячи «українізацію» російської армії, створюючи з українців останні боєздатні частини другої російської імперії.
Далі йдуть «медитеранці» (або середземноморці) – тип запальний та жадий перемін. Саме з них вербуються революціонери і змовники. Втім, видатної ролі в історії українського народу цей тип – здається, не зіграв.
Найменш розповсюдженим, шкода, вважає Д. Донцов нордичний тип. Хоробрий та витривалий воїн, людина дисципліни та порядку, наділена силою волі людина здорового глузду, правдолюбності та людської гідності. Саме цей тип має дар розумного державотворення та ідею самодосконалення.
Незважаючи на тотожність, цей термін не слід плутати з тією назвою, яку отримала в Третьому німецькому райху вища якість «арійця». Бо там це було тільки новим мітом, надбудованим над старим, «арійським». А справжні нордичні люди, що вийшли свого часу з України, – дани, готи та свеви, не тільки створили сучасну Скандинавію, але й розвинули по всій північній Європі, на рубежі тисячоліть, – високу та блискучу культуру вікінгів; з її непорівняними – історіографією, поетикою та літературою.
Окидуючи оком наше минуле, можемо сказати, що у Готських війнах (250–278), які повернули хід історії проти Риму, – домінував дух нордичності й динарства, але потім…
Як пояснити, наприклад, блискавичну перемогу Белембера? Або відчутне зниження рівня військової потуги каганату після Аттіли?
Наводять на роздуми й подальші події. Королівство українських візіготів в Еспанії, спадщина Аларіха, являє нам зразки нордичної доблесті, нічим в епоху вікінгів, але… Відносно легко, та головне – не без зради, поступається силі маврів та арабів. А остроготське королівство Амалів з Дніпра в Італії (493–553), крім відчайдушної військової доблесті, – являє нам і зразки чи не найбільш мерзотної зради. Та, до того, ще й у самому королівському домі.
Княжий Київ був спалахом войовничого динарства, але покінчився національною зрадою. Кого? – остійців?
Виникає спокуса вважати Другі Визвольні Змагання цілком справою остійців, якби не С. Петлюра з його полковниками, та ще рух УСС.
Зате чисто нордично-динарськими будуть Треті Визвольні Змагання, яким нема в чому собі дорікнути. Не підніметься разом із ними на збройну боротьбу з імперією Східна Україна, але – було й від чого. Після голодомору 1933 та репресій Великого Полювання 1937, – хто ж би й піднявся?
* * *
Після такого короткого екскурса в історію нашого українського націоналізму, що – підкреслимо це, у початках своїх зіходить до шевченкової спадщини, – наведемо дещо з сучасного твору на ту ж тему. Першим буде певний підсумок попереднього:
Для Донцова нація – самодостатня цінність, звідси вимога захисту і погляд на державу як інструмент такого захисту. Він висловлював думку, що нація творить державу, і йшов «через націю до держави». Його політична філософія є прикладом і наслідком яскравого поєднання волюнтаризму з філософією цінностей. Бо що є нація, коли не скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу? Ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вони одержали у спадщину від батьків і яку може, поширену, залишать своїм дітям. Переклад наших підсвідомих хотінь на ясну мову понять, – так означає Фіхте спосіб кристалізації всякої ідеї. З цих двох частин складається українська ідея. З чітко сформульованої мети, з чуттєвого боку, з національного «еросу». З почування, що є мотивом дії, і з думки, що надає почуванню означеної форми.
(Ю. Вільчинський, Політична філософія Дмитра Донцова, журн. Українські проблеми, № 2, 1994, с. 16).
Важко, мабуть, сформулювати це стисліше та краще. Може додати дещо до отієї «території», яку «вони одержали у спадщину від батьків», – залишити її своім дітям кращою, ніж отримали від батьків. Бо, хіба ж не в цьому сенс людського існування? Що ж до шляху Д. Донцова – «через націю до держави», то підтвердимо, що його визнало саме життя. Бо він є відтепер визнаний та зафіксований наукою і міжнародним правом; як незаперечне «право націй на самовизначення», тобто – саме на побудову своєї держави; але, наш Донцов був раніше.
Однак, для реалізації цього всього є одна, але необхідна умова, а саме:
Українство мусить усвідомити собі, що його ідея, коли хоче перемогти, повинна бути яскравою ідеєю, тобто виключати всяку іншу, основуватися
