Сила волі - Келлі Макгонігал

ти економиш!». Однак, переглянувши вдома чеки з дисконт-центрів, Марґарет зрозуміла, що витрачає там набагато більше, аніж у звичайному супермаркеті. Вона так звикла дивитися лише на рядок «Ви зекономили _________!» наприкінці кожного чека, що не звертала уваги на суму покупки. Жінка усвідомила: щойно вона переступає поріг дисконт-центру — й одразу потрапляє під дію ефекту німба. Вона отримує свободу купувати все, що їй заманеться, охоче користується цією свободою. Щоб знайти спосіб вибратися з цієї пастки, Марґарет по-іншому поглянула на те, як потрібно заощаджувати. Не кидатися на знижки, а спочатку встановити ліміт витрат і лише потім шукати акції. Їй і далі подобалося економити, але ефект німба вже не перетворював її поїздки до дисконт-центру на безконтрольне згрібання всіх товарів у візок.

Коли ефект німба стає на заваді вашій силі волі, спробуйте знайти найбільш конкретну величину (наприклад, кількість калорій, ціну, скільки часу на це потрібно), щоб зрозуміти, чи ваш вибір допоможе вам досягти мети.

Екологічний фанатизм

Скільки разів вас просили врятували планету, зробивши лише один невеликий крок — замінити лампочки на енергоощадні або використовувати екологічно безпечні торбини для покупок? Вам навіть могли пропонувати придбати так звані «емісійні квоти» — ніщо інше, як звичайне грошове стягнення за використання та надмірне споживання енергії. Наприклад, мандрівники, відчуваючи провину перед планетою за політ першим класом, можуть трохи переплатити авіалініям — за ці кошти у Південній Америці посадять одне дерево.

Кожен такий вчинок, звичайно, допомагає навколишньому середовищу. Але що буде, коли такі моменти почнуть змінювати нашу думку про самих себе? Нас переконують, що ми піклуємося про планету, та мотивують дбати про екологію за кожної нагоди. А може, ці схвальні вчинки лише шкодять навколишньому середовищу, постійно нагадуючи про нашу екологічну нерозсудли- вість?

Уперше мене занепокоїло це питання, коли були опубліковані результати дослідження, як моральний дозвіл впливає на охорону довкілля. Люди, лише відвідавши сайт, де продаються екологічні товари — наприклад, органічні йогурти чи екологічні батарейки, — почуваються захисниками природи. Однак відчуття не завжди переходять у дії. Дослідники з’ясували, що люди, купивши екологічно безпечну продукцію, після цього запросто шахраювали в опитуванні, де за кожну правильну відповідь було обіцяно грошову винагороду. Також ці «рятівники природи» могли витягти трохи більше грошенят із конверта, з якого потрібно було взяти свою суму винагороди. Якимось чином наші екологічні «подвиги» виправдовують брехню та крадіжки[108].

Навіть якщо ви впевнені, що придбання економного автомобіля- гібрида не перетворить вас на брехуна,[16] результати цього дослідження дещо бентежать. Економіст Єльського університету Меттью Дж. Котчен, стверджує, що невеликі «екологічні» вчинки зменшують відчуття провини як серед покупців, так і серед продавців, надаючи їм дозвіл на екологічно значно шкідливіші вчинки. Нас непокоїть навколишнє середовище, але докорінно змінити своє життя зовсім непросто. Нас не полишають думки про кліматичні зміни, заощадження енергії і те, як можна відвернути катастрофу. Ми зробимо все, щоб почуватися учасниками «зеленого» руху — а значить, уже не думати про цю проблему. Щойно відчуття провини та страху зникає, ми знову повертаємося до звичного шкідливого способу життя. Саме тому, придбавши екологічно безпечну торбину для покупок, ми не обмежуємо себе в крамниці; посадивши дерево, можемо дозволити собі більше подорожувати; а вкрутивши енергоощадні лампочки — одержуємо право жити в більшому й енерговитратнішому будинку.

Однак є і хороші новини. Не всі «зелені» вчинки спонукають нас до безконтрольного використання енергії та шкідливих покупок. Економісти з Мельбурнського університету з’ясували, що ефект дозволу частіше виникає тоді, коли люди сплачують так званий «штраф» за погану поведінку — наприклад, 2,5 долара за компенсацію викидів вуглецю від побутової енергії. Загальна екологічна провина споживачів зменшується, однак зростає ймовірність, що вони використовуватимуть більше енергії. Подібний ефект мають й інші грошові стягнення. Наприклад, у дитячих садках встановили штраф для батьків, які спізнюються по своїх дітей, проте ця стратегія лише підвищила частоту спізнень: тепер батьки можуть купити право на спізнення, позбувшись відчуття провини. Більшість із нас охочіше трохи доплатить, щоб полегшити собі життя, тож ці заходи дають нам змогу перекладати відповідальність на когось іншого[109].

Однак коли людям дають можливість компенсувати завдану шкоду корисними для довкілля вчинками — наприклад, сплачувати на 10 % більше за електрику та використовувати «зелені» джерела енергії — ефекту дозволу не виникає. Але чому? Економісти стверджують, що такі «екологічні» вчинки не так зменшують відчуття провини, як посилюють відчуття причетності до «зеленого» руху. Коли ми сплачуємо трохи дорожче за використання енергії вітру чи сонця, то вважаємо, що робимо добро для планети! І це відчуття завжди з нами: воно допомагає нам берегти свої цінності та досягати цілей. Якщо ми хочемо спонукати інших приєднатися до «зеленого» руху, потрібно заохочувати людей справді дбати про навколишнє середовище, а не просто давати їм можливість купувати право забруднювати атмосферу[110].

Це саме правило стосується будь-яких позитивних змін, зокрема й того, як ми мотивуємо себе. Хочеться почуватися людиною, яка прагне правильно чинити. Виявляється, що моральний дозвіл за своєю суттю — це криза особистості. Ми винагороджуємо себе за хорошу поведінку, лише якщо переконані, що насправді ми — погані. З цього погляду кожен акт самоконтролю — це покарання, а винагорода — лише потурання власним примхам. Але навіщо сприймати себе так? Щоб вибратися з пастки морального дозволу, ми повинні розуміти: наше справжнє «я» бажає нам лише добра і прагне жити відповідно до наших моральних цінностей. Якщо ми це усвідомимо, більше не здаватиметься, що ця імпульсивна, ледача чи слабкодуха людина — наше справжнє «я». Ми вже не поводитимемося так, ніби нам потрібно давати хабарі, обманювати чи примушувати, а потім винагороджувати за будь-яке зусилля.

Під мікроскопом: ким ви себе вважаєте?

Згадайте про свою основну мету та поміркуйте, яка частина вашого «я» справжня — та, що хоче досягти мети, чи та, яку потрібно кон­тро­лю­вати? Із чим ви себе більше ідентифікуєте — з імпульсивними поривами та бажаннями чи зі своїми цінностями та довгостроковими цілями? Не забуваючи про свою основну мету, спробуйте зрозуміти, як ви почуваєтеся — як людина, що може досягти успіху, чи людина, що потребує докорінних змін або вдосконалення?

Заключне слово

У гонитві за самоконтролем неправильно розглядати кожне вольове зусилля в аспекті моралі. Ми напрочуд швидко починаємо розхвалювати себе за хороші вчинки або саму лише думку про них і не менш швидко виправдовуємо себе за слабкість. Якщо сприймати все крізь призму категорій «добре» чи «погано», забуваючи про свої справжні бажання, ми лише розбурхаємо імпульсивні пориви та дозволимо собі вчинки, що лише нам зашкодять. Щоб змінити це, потрібно бачити власне мету, а не світло від німба, що осяює наші хороші вчинки.

Стислий