Сила волі - Келлі Макгонігал

стає проблемою. Проблемою стає те, що ми при цьому відчуваємо, — і то лише якщо слухаємося своїх відчуттів замість того, щоб уперто рухатися до мети. Прогрес може стимулювати і навіть надихнути на майбутні досягнення — однак тільки якщо розглядати свої дії як показник невпинного руху до мети. Іншими словами, потрібно поглянути на те, чого ви вже досягли, та усвідомити, що слід невідступно йти до своєї мети — й бути готовим зробити заради неї ще більше. Таку позицію прийняти легко — просто ми до неї не звикли. Зазвичай ми шукаємо причини зупинитися.

Ці дві моральні настанови мають дуже різні наслідки. Коли в людей, які зробили успішний крок, щоб досягти бажаного (наприклад, у спорті, навчанні чи заощадженні коштів), запитують, як багато, на їхню думку, вони вже зробили для реалізації своєї мети, виникає ймовірність, що вони поведуться зовсім інакше, наприклад, прогуляють тренування наступного дня, зустрінуться з друзями замість того, щоб навчатися, чи придбають якусь дорогу річ. Натомість запитання «Наскільки ви цілеспрямовані в досягненні своєї мети?» не спонукає людину до суперечливих вчинків. Просте зміщення орієнтира спонукає до дуже різного тлумачення власних дій: «Я зробив це, бо так хотів», а не «Я зробив це — тож тепер можу зробити те, чого насправді хочу!».

Експеримент із силою волі: скасуйте моральний дозвіл, згадавши про причину

Як сконцентруватися на цілеспрямованих діях, а не на досягнутому успіху? Дослідження, проведене вченими Гонконгського університету науки і технологій та Чиказького університету, проливає світло на одну зі стратегій. Студентів просили згадати випадок, коли вони успішно опиралися спокусі, — і це провокувало моральний дозвіл: 70 % піддослідних скористалися з першої ж можливості, щоб дозволити собі слабкість. Але коли учасників просили згадати, чому саме вони опиралися цій спокусі, ефект дозволу зникав — 69 % відмовлялися потурати своїм примхам. Дивовижно, але дослідникам вдалося з’ясувати найпростіший спосіб активувати самоконтроль і допомогти студентам зробити вибір на користь довгострокової мети: просто згадайте причину. Це завжди працює, адже змінює ваше ставлення до самодогоджання. Так звану винагороду дуже швидко ви станете сприймати як загрозу своїй меті, а тимчасова поступка вже не здаватиметься такою приємною. Згадавши причину, ви зможете знайти і використати інші можливості, щоб досягти бажаного.

Наступного разу, коли спробуєте похвалити себе за хороші вчинки, щоб виправдати свої слабкості, зупиніться і згадайте те саме ­«навіщо»[97].

Завтрашні досягнення — виправдання сьогоднішніх лінощів

Ми швидко вчимося хвалити себе за правильні вчинки — полюб­ляємо погладити себе по голівці за успіх чи згадати, як учора не піддалися спокусі. Однак неоднозначне поняття морального дозволу не зводиться лише до минулого. Ми так само легко зазираємо в майбутнє та нахвалюємо себе за майбутні успіхи. Наприклад, пообіцявши собі завтра піти до спортзалу, ми, швидше за все, пе­реїмо за вечерею. Ми дозволяємо собі розслабитися сьогодні, бо завтра все виправимо — принаймні в цьому переконані[98].

Не кажи «гоп», доки не перестрибнеш

Уявіть ситуацію: час обіду, ви поспішаєте, а найзручніше місце порекусити — ресторан швидкого харчування. Ви намагаєтеся стежити за фігурою та здоров’ям, і тому уникаєте жирних страв. У черзі до прилавка ви з радістю помічаєте, що поруч зі звичними калорійними смаколиками нові види салатів. Цей ресторанчик розташований неподалік від офісу, тому сюди ви навідуєтеся частіше, ніж це було б прийнятно для вашої талії. Уявіть свою радість: тепер вас не мучитиме сумління. Ви стоїте в черзі, обираючи страву з-поміж сезонного салату й салату з куркою-гриль. Та коли підходить ваша черга замовляти їжу, ви чуєте слова «подвійний чизбургер і картоплю фрі». І це сказали саме ви!

Що ж сталося?

Здається, спрацювала ваша давня звичка, або ж аромат картоплі фрі здолав ваші добрі наміри. Ви можете повірити в те, що здорові страви в меню насправді могли змусити вас замовити чизбургер і картоплю?

Такого висновку за результатами кількох досліджень дійшли маркетологи Коледжу Баруха Міського університету Нью-Йорка. Учених зацікавили звіти, в яких ішлося, що, коли до меню мережі ресторанів «Макдональдз» додали здорові страви, обсяги продажу біг-маків зросли вдвічі. Щоб з’ясувати причину, дослідники склали меню фаст-фуду й «відкрили» власний ресторан. Відвідувачам пропонували меню і просили вибрати щось одне. В усіх меню були стандартні страви — картопля-фрі, шматочки курятини та картопля по-селянськи з соусами. Половина учасників отримала спеціальне меню, в якому також був дієтичний салат. Коли в меню бачили салат, відсоток учасників, що обирали найменш здорову та найжирнішу їжу, зростав. Той самий ефект дослідники помітили й щодо торгових автоматів. Коли на полицях зі стандартним набором сухариків та чипсів з’являвся низькокалорійний батончик, учасники частіше обирали найменш корисні смаколики (у цьому випадку — шоколадне печиво)[99].

Як таке може трапитися? Іноді мозок такий захоплений можливістю досягти своєї мети, що сплутує власне перспективу із задоволенням від фактичного її досягнення. Якщо вибір здорової їжі не потрапляє до списку важливих справ, пріоритет отримує ще не досягнута мета — негайне задоволення потреб. Ви відчуваєте не таку нагальну необхідність обрати здорову їжу, а водночас і сильніше бажання замовити щось шкідливе. Складіть усе це докупи, — і хоч жодної зернини раціональності тут немає, ви дасте собі дозвіл замовити найшкідливішу, найкалорійнішу та найжирнішу страву в меню. Ці дослідження ставлять під сумнів рішення органів охорони здоров’я додати хоча б одну здорову страву до меню в шкільних їдальнях, торгових автоматах та мережевих закладах харчування. Якщо решта позицій у меню залишатиметься шкідливою, існує ризик того, що відвідувачі обиратимуть варіант, ще гірший від того, якби в меню зовсім не було корисних страв.

Ви, мабуть, думаєте, що цей ефект на вас не поширюється, — атож, ваш самоконтроль точно сильніший, аніж у нещасних невдах у тих дослідженнях! Якщо це так, то у вас справді проблеми. Учасники, які оцінили свій самоконтроль найвищим балом, особливо щодо їжі, зазвичай обирали найшкідливішу страву з меню, хоч була змога обрати щось корисне. Лише 10 % із цих феноменально вольових щасливців обирали найменш здорову страву, коли салату в меню не було, а 50 % — коли була можливість обрати салат. Мабуть, вони були справді впевнені, що в майбутньому замовлятимуть салат, і тому сьогодні віддали перевагу смаженій картопельці.

Ці результати наочно демонструють нашу основну помилку, коли ми обмірковуємо майбутні рішення. Ми хибно, але твердо переконані, що завтра ухвалимо правильне рішення — не таке, як сьогодні. Цю цигарку я таки викурю, але від завтра — зась. ­Сьогодні я прогуляю тренування, однак завтра точно піду до спортзалу. Нехай уже, на ці подарунки я ще розщедрюся, але потім щонайменше три місяці ніякого шопінгу.

Такий оптимізм дає нам дозвіл на слабкість сьогодні — особливо, якщо ми знаємо, що в найближчому майбутньому матимемо можливість усе виправити. Так, дослідники з Єльського університету дали студентам змогу обрати між знежиреним йогуртом та великим шматком пирога. Коли піддослідним сказали, що через тиждень у них знову буде можливість обирати, пирогу