Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Енн Аппельбаум

Тут були хлопці високі, висохлі і настільки тоненькі, що люди на Заході не можуть собі навіть уявити, вкриті лахміттям і брудом. Старі жінки, деякі з них напівпритомні, сиділи на землі, пригнічені голодом, бідністю і лихом... Бліді матері намагалися пересохлими грудьми нагодувати дітей, котрі помирали на очах. Якби новий Данте з’явився б серед нас, після відвідування одного такого вокзалу він написав би нове «Пекло».[201]

Проте в одному надзвичайно важливому сенсі цей перший радянський голод відрізнявся від голоду через десять років: у 1921 році масове голодування не приховували. Навпаки, режим намагався допомогти тим, хто голодував. 21 червня 1921 року газета «Правда» повідомляла, що в радянській Росії голодують 25 мільйонів людей. Незабаром режим погодився на створення Всеросійського комітету допомоги голодуючим. Він складався з громадських діячів, які не були більшовиками. Було створено місцеві комітети самопомочі.[202] Згодом звернення про допомогу розіслали за кордон. Зокрема, Максим Горький провів відому кампанію «До всіх чесних людей!»: «Для країни Толстого і Достоєвського, Менделєєва і Павлова, Глінки... настали похмурі дні», — писав він, закликаючи до пожертв. До списку славетних росіян Горький чомусь не включив імен Леніна й Троцького.[203] Цікаво, що КП(б)У (не зважаючи на параною в ставленні до діаспори в наступні роки) навіть обговорювала питання про звернення до українців, що емігрували в Канаду та США.[204]

Це відкрите прохання до міжнародної спільноти про допомогу — єдине за всю радянську історію — принесло швидкі результати. Людям, що потерпали від голоду, допомагали кілька благодійних організацій, включаючи Міжнародний Червоний Хрест, Об’єднаний розподільчий комітет американських фондів допомоги євреям (відомий як Джойнт) і Місія Нансена (європейська організація під керівництвом норвезького філантропа й мандрівника Фрітьйофа Нансена). Але головним джерелом допомоги стала саме Американська адміністрація допомоги, котра навесні 1921 року вже працювала в Європі. Заснована майбутнім Президентом Гербертом Гувером, АРА успішно роздала їжу та медикаменти в Європі на суму більш як 1 мільярд доларів лише за перші 9 місяців роботи після підписання миру в 1918 році.[205] У відповідь на звернення Горького, добре обізнаний у специфіці більшовизму Гувер розширив й на Росію мережу допомоги всім, хто голодував.

Перед тим, як розпочати роботу, Гувер висунув такі вимоги: звільнення всіх американців з радянських в’язниць і гарантії імунітету від переслідувань для усіх американських працівників АРА. Гувер побоювався, що допомогу можуть розікрасти, тому контролювати розподіл належало персоналу АРА. Він також хвилювався, що американців, які працюватимуть у Росії, можуть звинуватити в шпигунстві (а вони таки збирали інформацію та відсилали її додому дипломатичною поштою).[206] Такі вимоги не на жарт розлютили Леніна: він назвав Гувера «нахабою і брехуном» та всіляко лаяв «підлість» Америки, Гувера та Ради Ліги Націй. Він заявив, що «Гувера слід покарати, привселюдно дати ляпаса, щоб увесь світ побачив». Зважаючи на обсяг допомоги, якої потребувала Росія, така заява здавалася дивною. Проте розмах голоду був настільки великим, що Ленін зрештою поступився.[207]

У вересні 1921 року перша група працівників АРА дісталася до Казані, де побачили таку бідність, яку не могли уявити навіть у зруйнованій Європі. На вулицях вони зустріли «жалюгідних істот, одягнених у ганчір’я, які просили хліба Христа ради». У дитячих будинках вони знайшли «маленькі виснажені скелети із висохлими обличчями та ніжками як цівки... і підтвердили правдивість свідчень про те, що десятки людей вмирали щодня».[208] До літа 1922 року американці годували 11 мільйонів людей щодня і доставляли пакети допомоги до сотень тисяч. Щоб зупинити епідемію, вони також надали 8 мільйонів доларів на ліки.[209] Як тільки американці розпочали надавати допомогу, незалежні російські комітети допомоги потроху зліквідували. Адже Ленін не волів, щоб незалежні від більшовицької партії російські організації здобували авторитет на допомозі людям, які страждали й помирали від голоду. Натомість він дозволив працювати американській організації, котра зібрала багато коштів від різних закордонних донорів, і врятувала мільйони життів.

Однак попри ці, нібито відкриті, щирі зусилля влади допомогти тим, хто голодував, були незрозумілі моменти. Упродовж голоду радянське керівництво, як і через десятиліття, постійно накопичувало тверду валюту. Навіть коли голод все ще лютував, більшовики за кордоном таємно продавали золото, твори мистецтва та ювелірні вироби, а натомість купували гармати, боєприпаси й промислове устаткування. Восени 1922 року, коли голод все ще охоплював значну територію країни, яка отримувала допомогу з-за кордону, керівництво держави почало відкрито експортувати продовольство.[210] Цього навіть не приховували. Гувер засудив цинізм уряду, який, знаючи про голод власних громадян, продовжував експорт продовольства заради «машин і сировини, щоб покращити економіку для тих, хто вижив».[211] Через декілька місяців АРА залишила Росію саме з цієї причини.

Як і через десятиліття по тому, реакція влади на голод в Росії і в Україні відрізнялася. Так само як і російські колеги, українські комуністи створили Центральну комісію допомоги голодуючим. Проте спочатку комісія мала допомагати не українцям.[212] У резолюції Політбюро ЦК КП(б)У «Про кампанію щодо боротьби з голодом», схваленій у серпні 1921 року, зазначалося, що багато районів на півночі України можуть бути «повністю забезпечені власними губернськими й повітовими фондами». Тому українській комісії було доручено відправити усі надлишки зерна з північних губерній республіки, які не постраждали від голоду, не до південних губерній України, а до охоплених голодом регіонів Росії: в Царицин, Уральськ, Саратов і Симбірськ.[213] Приблизно в той же час Ленін нагадав Раковському, голові українського радянського уряду, щоб той не барився з відправкою продовольства й худоби з Києва і Харкова до Росії.[214]

Наприкінці осені 1921 року нестача продовольства ставала гострішою, а тактика Леніна жорсткішою. Хоча він уже припинив реквізицію продовольства в тих регіонах Росії, котрі найбільше потерпали від голоду, однак більшовицький вождь наказав ще більше натиснути на селян у багатших губерніях. Багатшою, не зважаючи на голод в південній і східній частинах, вважалася і Україна. Ленін постійно вимагав у Харкова більше зерна.[215] Він також запропонував нову тактику: для тих, хто відмовився віддати зерно, передбачити штрафи і в’язницю, або ще жорстокіше покарання.

У листопаді Ленін наказав вживати винятково «суворих революційних методів», включаючи взяття заручників із числа селян, які не здають зерно. Цей надзвичайно ефективний вид шантажу, який використовували проти євреїв під час Громадянської війни та погромів, тепер полегшував конфіскацію дорогоцінного зерна. Ленін дав загонам заготівельників і комнезамам чіткий наказ: «У кожному селі берете від 15 до 20 заручників і,