Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко

Зруйнуванням цієї синагоги, як і рядом інших злочинів з метою утворення штучних вогнищ антисемітизму, ізраїльські сіоністи мали намір примусити іракських євреїв до імміграції в Ізраїль, де їх використовують на некваліфікованих роботах.

Діючи саме з цих ультрашовіністичних позицій, ізраїльські сіоністи після червневої війни 1967 року виганяють арабів з окупованих Ізраїлем земель, а на створених «пустках» будують приміщення для ізраїльських переселенців. Загарбаним районам Йорданії, наприклад, ізраїльські екстремісти надають єврейські назви, посилюють там терор, влаштовують облави, проводять арешти.

В йорданське місто Хеброн, де знаходиться святиня мусульман Харам аль-Халіль, навесні 1968 року переїхала група з 88 ізраїльтян під приводом святкування там «пейсах» — паски. Справивши в Хеброні Великдень, ізраїльтяни заявили, що вони залишаться там назавжди.

Як повідомляла американська газета «Нью-Йорк таймс», уряд Ешкола дав вказівку військовому губернаторові Хеброна «подбати про житлові потреби переселенців». Кореспондент цієї газети у повідомленні з Хеброна відзначав, що ізраїльський уряд всупереч бурхливим протестам арабських жителів вирішив дати можливість «першому ізраїльському цивільному поселенню» укорінитися на зайнятій арабській території, до того ж, як бачимо, саме в місті — святині мусульман[113].

Все це створює в арабського населення антиєврейські настрої. Але саме цього й домагаються сіоністи.

Послідовний прихильник антисемітських погрожувань, колишній прем'єр-міністр Ізраїлю сіоніст Давид Бен-Гуріон у єврейській газеті «Кемпфер» у свій час писав: «Я не посоромлюся признатись, що коли б у мене було стільки ж влади, як і бажання, то я б підібрав здібних, розвинених, порядних, відданих нашій справі молодих людей, які прагнуть перевиховати євреїв, і послав би їх у ті країни, де євреї занурились у грішному самовдоволенні.

Цим молодим людям, — продовжував він, — я б наказав замаскуватись під неєвреїв і переслідувати євреїв під такими лозунгами, як «Брудні євреї!», «Євреї, забирайтесь геть до Палестини!» і т. ін. Я переконую вас, — твердив Бен-Гуріон, — що результати імміграції до Ізраїлю були б у 10 тисяч разів більшими, ніж наслідки, яких домагаються наші вояжери-емісари читанням на протязі десятиріч марних проповідей»[114].

Отже, крім сіонізму, у темних сил реакції є ще й антисемітизм, який з розвитком капіталізму і ростом революційної боротьби пролетаріату буржуазія взяла на своє озброєння, прагнучи за його допомогою роз'єднати трудящих.

Викриваючи класову суть антисемітизму, В. І. Ленін у промові «Про погромне цькування євреїв» говорив:

«…капіталісти розпалюють ворожнечу до євреїв, щоб засмітити очі робітника, щоб одвести їх погляд від справжнього ворога трудящих — від капіталу… Не євреї вороги трудящих. Вороги робітників — капіталісти всіх країн»[115].

Єврейська буржуазія, як і інші капіталісти, є не лише теоретичним прихильником антисемітизму. її агентура — сіоністська верхівка — планує і активно здійснює певні антисемітські заходи на практиці. І в цьому її споріднення з такими ворожими силами, як рештки німецького фашизму, гітлеризму.

Американський політичний оглядач Морріс Р. Коген у своїй роботі «Доля ліберала» писав:

«Сіоністи поділяють ідеологію антисемітів в її основі, роблячи при цьому лише інші висновки. Замість тевтона у них єврей, що являє собою найбільш чисту і вищу расу…»[116]

«Оскільки сіоністи і націонал-соціалісти, — писав у грудні 1966 року західнонімецький журналіст Ганс Хьоне у журналі «Шпігель», — підняли расу і націю до масштабу усіх речей, то між ними повинен був виникнути спільний міст»[117].

І такий міст виник. Про це переконливо свідчать факти співробітництва сіоністів з фашистами. Так, наприклад, колишній голова так званого «Комітету врятування угорських євреїв» сіоніст Кастнер за дозвіл евакуювати кількасот багатих євреїв і членів молодіжної сіоністської організації обіцяв гітлерівцям мовчати про їх підготовку до фізичного винищення півмільйона євреїв. Єврейська письменниця Ханна Арден у книзі «Ейхман в Єрусалимі» писала, що «доктор Кастнер приніс своїх братів у жертву своїй ідеї»[118].

Щоб обдурити громадськість і приховати розгул антисемітизму в капіталістичних країнах, ідеологи сіонізму здіймають галас про якийсь антисемітизм та «адміністративне» закриття синагог у Радянському Союзі. Але весь світ знає, що Радянська влада з перших днів свого існування прийняла і здійснює закони про свободу віросповідання і рівноправність всіх націй і народностей. Тому лемент з приводу так званого антисемітизму і вигаданих релігійних утисків в СРСР є злісним наклепом на радянських людей, на нашу країну.

Дискримінація трудящих євреїв, яка панує в Сполучених Штатах Америки, Федеративній Республіці Німеччини і Аргентині, є типовим явищем для капіталістичного суспільства.

Загальновідомо, що в США мешкає близько 7 мільйонів громадян єврейського походження. Там же друкується 90 фашистсько-антисемітських газет і журналів, які виходять мільйонними тиражами, офіціально діють також десятки антиєврейських організацій. Як саме вони «діють», свідчать численні повідомлення преси.

Під заголовком «Синагога в Бріджпорті бомбардується» газета «Дер тог» розповіла, що в синагогу «Бікур халім», розташовану в західній частині міста Бріджпорта, було кинуто дві бомби. Це був уже другий випадок протягом трьох тижнів. Перед тим антисеміти увірвались в синагогу, вирізали на оренкойдеші (святій шафі) свастику і порізали на шматки п’ять Тор[119].