Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко

З кінця 90-х років минулого століття, ставши на службу до імперіалістів, сіоністи прагнули використати згасаючу біблейську мрію про повернення євреїв до Сіону у своїх політичних, економічних і військових цілях, а іудаїзм в руках сіоністів використовується як ідеологія колонізації і пропаганди расизму. Дедалі більше рабинів включають до своїх проповідей і виступів думки та ідеї, навіяні, підказані сіоністами. Останні, в свою чергу, також турбуються про збереження іудаїзму як ідеології. Згадуваний уже сіоніст І.Б.Сапір у 1903 році, виявляючи занепокоєння, писав:

«Якщо щезне непрониклива броня віри, що в минулому захищала коли не тіло єврея, то, у всякому разі, душу його… що… тоді з нами станеться»[89].

Таке ж занепокоєння висловлював раніше і палестинофіл Л. Больє. Він писав:

«Що станеться з євреєм, якщо іудаїзм розтане? Чи не загрожує євреєві, який сформувався і зберігся завдяки його релігії, чи не загрожує йому небезпека зникнути разом з іудаїзмом?»[90].

Сіоністи вживали заходів до модернізації і збереження іудейської релігії в своїх класових, суто реакційних цілях. На VI конгресі сіоністів зазначалось, що іудаїзм навіть важливіший за сіонізм, який поставив завдання придбати Палестину для колонізації, але не поставив питання про відродження євреїв у голусі.

«…Без країни ми все-таки зуміли пережити багато народів, а без Тори ми не проживемо і жити нам без неї немає рації»[91].

Про лицемірство цієї останньої концепції сіоністів, про їх фарисейство і спекуляцію релігією в політичних цілях свідчить така характерна заява відомого палестинофіла І. Зангвілля на адресу засновника сіонізму Т. Герцля:

«Сльози пана Герцля при погляді на святу землю вміщують в собі, мабуть, стільки ж релігійного почуття, скільки сльози найманих плакальщиць-голосильниць у похоронній процесії…»[92].

Гра сіоністів у набожність переслідує зовсім не «небесні», не релігійні, а досить земні, суто меркантильні цілі з практичним розрахунком — вплинути на задурманеного релігією трудящого єврея в інтересах капіталу. В єврейському журналі «Восход» (за 1899 р., кн. 11, стор. 102) у звіті про II сіоністський конгрес наводиться заява одного з його учасників:

«Я, коли хочете, атеїст. Але, розумієте, нам необхідно заручитися симпатіями набожних євреїв, які вбачають у відновленні Палестини здійснення пророцтв. Хай лише ці рабини і «довгопейсники» перейдуть на наш бік, а там ми поведемо справу, як захочемо».

Історія переконливо свідчить, що ведуть сіоністи свою «справу» в інтересах крупної єврейської буржуазії, частина якої прислужувала німецьким, англійським, а після другої світової війни особливо старанно прислуговує американським імперіалістам. Співробітництво з організаторами єврейських погромів за царату в Росії, служба у Петлюри та Денікіна в роки громадянської війни, змова з німецькими фашистами під час другої світової війни, а нині — з боннськими мілітаристами, — далеко не повний перелік «справ» сіоністів, які брехливо виставляють себе захисниками інтересів євреїв всього світу. Прикриваючись тогою уболівальників за єврейський народ, ці новоявлені «месії», як бачимо, приховують за вченням Тори і Талмуда цілі, які не мають нічого спільного з інтересами трудящих євреїв у капіталістичному світі.

Що ж саме так вабило сіоністів у тенденційно складеній пророками Торі, в Талмуді, в ідеології іудаїзму? Передусім шовіністична теза «богообраності єврейського народу», пропаганда месіанства й ідеї панування над народами світу.

У сучасних ідеологів іудаїзму і сіоністів великим авторитетом користується теолог XII ст. Мойсей Маймонід, який у своєму поясненні до одного з розділів Мішни, в трактаті Сангедрін, писав, що «під днями месії треба розуміти часи належного відновлення ізраїльської монархії, коли ізраїльтяни повернуться до святої землі.

Держава ця буде найбільшою з усіх. Столиця її буде в Сіоні, ім'я її прославиться і буде повне пам’яттю народів. Вона буде набагато краща за царство Соломона. У неї буде зі всіма народами мир, бо всі народи будуть прислуговувати ізраїльтянам… Кожного, хто буде противитись ізраїльтянам, благословенний бог сокрушить і передасть їх владі».

Звичайно, жоден сіоністський ватажок не вірить, що імперіалістичні держави на чолі з США могли б допустити таку «велич» Ізраїлю, що монополії дозволили б утворитись справді могутній імперіалістичній державі у самому серці їх нафтових та інших стратегічних інтересів на Близькому Сході. Але трудящому єврею продовжують забивати свідомість вигадками про зверхність Ізраїлю над іншими народами. Іудаїст Л. Морейнес писав:

«Кожний єврей призначений богом бути месіаніс: том і навчителем інших народів, які, рано чи пізно, всі без винятку визнають його велике вчення. Поки ж настане цей блаженний час, великодушний ментор має право вважати усіх підвладними йому істотами, подібно усій природі, створеними господом богом для його (єврея. — Т. К.) користі і блага»[93].

Такі ж і подібні їм «ідеї» іудаїзму прищеплювались євреям спочатку жерцями, потім рабинами протягом сторіч і прищеплюються сіоністами сьогодні, виховуючи їх у дусі зневаги і навіть ненависті до інших народі», щоб не допустити їх єднання з трудящими інших націй у їх спільній боротьбі проти експлуататорів. І це цілком зрозуміло, якщо виходити з повчань Тори і Талмуда.

Так, твердячи, наприклад, що сама назва «Ізраїль» в перекладі означає «він бачив бога» і є доказом ідеї «богообраності єврейського народу», рабини наголошують, що іудеї, як «народ божий», не можуть перестати бути ним. «Заповіт, укладений