Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання запрошен­ня, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

1. Порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбу­вання покарання з випробуванням, є такий самий, як і щодо засуджених до по­карань, не пов’язаних з позбавленням волі (див. коментар до статей 13, 30, 36, 41 КВК).

Кримінально-виконавча інспекція здійснює цю діяльність спільно з орга­нами внутрішніх справ і відповідними громадськими формуваннями (див. ко­ментар до ст. 16 КВК).

2. Термін «спільно» означає колективно; те, що виконується, досягається і т. ін. всіма.

3. Правовою підставою для реалізації завдань, що випливають зі змісту статті, що коментується, виступають Закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Державну кримінально-виконавчу служ­бу України», «Про об’єднання громадян» та інші нормативно-правові акти.

4. Про зміст поняття «строкова військова служба» див. коментар до ст. 17 КВК України.

5. Військовий комісаріат — орган місцевого військового управління, який відає військово-мобілізаційними та обліково-призовними справами. В Украї­ні військові комісаріати утворюються Міністерством оборони України відпо­відно до адміністративно-територіального поділу країни — в містах, районах, областях, в Автономній республіці Крим.

6. Поняття вироку дано у п. 12 ст. 32 КПК України.

7. Про зміст терміна «документ» див. коментар до ст. 153 КВК України.

8. Інші документи, про які йдеться у ч. 2 статті, що коментується, — це до­кументи, що мають пряме відношення до виконання покарання, від відбування якого звільнений засуджений з випробуванням, саме: рішення уповноважено­го органу про позбавлення права займатися певною діяльністю або обіймати певні посади (ст. 30 КВК); виконавчі листи; рішення суду про позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 29 КВК); інші документи, що передбачені чинним кримінально-виконавчим законодавством України з питань виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (див. коментар до статей 12—14, 17 КВК).

При цьому забороняється направляти до військового комісаріату докумен­ти з конфіденційною інформацією про особу без її згоди (ст. 32 Конституції України та Закон України «Про інформацію»).

9. Про зміст термінів, вжитих законодавцем у ч. 3 статті, що коментується, див. коментар до статей 34, 35, 40, 41 КВК (обов’язки засудженого, поважні причини неявки засудженого, з’явлення за викликом кримінально-виконавчої інспекції, повідомлення про зміну місця проживання).

Відповідно до вимог ст. 76 КК України, на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд може покласти виконання таких обов’язків:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення в потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозво­лу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для інших осіб.

Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або системати­чно вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засу­дженого для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 78 КК).

Порядок скасування звільнення від покарання з випробуванням зазначе­ний в статтях 4082, 4083 КПК України.

Засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив но­вого злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання (ч. 1 ст. 78 КК, ст. 4081 КПК). При цьому, як зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», суддя несе особисту відповідальність за своєчасний і якісний розгляд справ.

1. Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

2. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покла­дені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, за поданням криміналь­но-виконавчої інспекції звільняється судом від призначеного йому покарання, контроль за його поведінкою припиняється і засуджений знімається з обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

1. У частині 1 статті, що коментується, йдеться не про момент вступу ви­року в законну силу, а про момент проголошення вироку суду.

Як зазначено у ст. 341 КПК України, після підписання вироку судді повер­таються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок. Усі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслуховують вирок стоячи. Головуючий роз’яснює підсудному, його законному представ­никові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідаче­ві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та пра­во подавати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує ви­рок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.

Копія вироку вручається засудженому або виправданому в триденний строк після проголошення вироку (ст. 344 КПК).

2. Виходячи з положень Конституції України (ст. 62), КК України (ст. 2) та КПК України (статті 401, 402) слід визнати, що вжитий законодавством у ч. 1 даної статті КВК вираз «обчислюється з моменту проголошення вироку суду», не є логічно обґрунтований. Зокрема, як це