Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

документально підтвердженим, у тому числі кримінально-процесуальними засобами: матеріали про письмове попередження, адміністративні стягнення, примусовий привід органами внут­рішніх справ і т. ін., оскільки це має юридичне значення при прийнятті судом рішення про скасування звільнення від відбування покарання (п. 10 постано­ви Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про прак­тику призначення судами кримінального покарання» ).

З іншого боку, слід мати на увазі, що звільнений від відбування покарання з випробуванням, не несе кримінальної відповідальності за ухилення від ви­конання обов’язків, покладених на нього судом, а тому не може бути суб’єктом злочинів, передбачених статтями 389, 390 КК України (за ухилення від відбу­вання кримінальних покарань).

Тільки у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за пра­вилами, передбаченими статтями 71, 72 КК (за сукупністю злочинів або сукуп­ністю вироків). Проте, як це випливає з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7, якщо про вчинення під час іспитово­го строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звіль­нення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78 КК), то суд, який розглядає спра­ву про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків ли­ше за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.

Крім цього, судова практика йде шляхом не застосовувати повторно до та­ких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час роз­гляду справи про новий злочин (ч. 4 п. 10 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України).

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:

Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року (Відомості Вер­ховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 1, ст. 6) із змінами, внесеними до нього;

Закон Української РСР «Про затвердження Виправно-трудового кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 1, ст. 6);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 травня 1971 року «Про порядок введення в дію Виправно-трудового кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 21, ст. 154);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року «Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 27, ст. 511);

Закон Української РСР «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправ­но-трудового впливу на засуджених» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1124).

3. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відпо­відність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

4. До створення відповідних умов для функціонування кримінально-вико­навчої інспекції зберігається існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроко­во звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведін­кою, але не довше ніж п’ять років після набрання чинності цим Кодексом.

5. До законодавчого врегулювання питань проходження служби персона­лом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширю­ються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівни­ків органів внутрішніх справ.

6. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Кодексу:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Кодексом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-пра­вових актів, передбачених цим Кодексом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.

Примечания
1

Термін «катування» є синонімом терміна «тортури» (див.: Словник синонімів україн­ської мови (Словники України): У 2 т. — К.: Вид-во «Наукова думка», 2006. — С. 96).

(обратно)
Оглавление ПЕРЕДМОВА ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА   Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ     Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ       Стаття 1. Мета i завдання кримінально-виконавчого законодав­ства України       Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України       Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства у прос­торі й часі       Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання       Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань       Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби     Глава 2 ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ       Стаття 7. Основи правового статусу засуджених