Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

скарга відхилені, при­чини цього повинні бути доведені до відома засудженого і засуджений пови­нен мати право звернутися до незалежного органу. Засуджені не повинні нес­ти покарання за зроблений запит чи подану скаргу (правила 70.1, 70.3, 70.4). Національним законодавством має бути визначено, з якими національними й міжнародними організаціями і посадовими особами зв’язок засуджених не мо­же бути обмежений (правило 24.3).

6. Стаття 8 КВК України гарантує засудженим право звертатися з пропо­зиціями, заявами і скаргами до державних і недержавних органів, які розта­шовані на території України, рідною мовою, а також давати пояснення і вести листування теж рідною мовою.

Якщо у державного чи недержавного органу відсутня можливість дати від­повідь мовою звернення, то вона дається українською мовою. Переклад відпо­віді на мову звернення покладається у таких випадках на орган або установу виконання покарань.

7. Засуджені, як і інші громадяни, відповідно до ст. 49 Конституції Украї­ни, мають право на охорону здоров’я, яке, згідно зі ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ, передба­чає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та со­ціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне се­редовище; в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пунк­ту, де він проживає; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та від­починку; ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний ви­бір лікаря і закладу охорони здоров’я; д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх ступінь; е) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; є) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні гро­мадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; ж) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я; з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я; и) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охо­рони здоров’я; ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у ра­зі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосу­вання до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення збереження і роз­витку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності засуджених при максимальній біологічно можливій ін­дивідуальній тривалості життя.

8. Особи, які засуджені до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспіль­ства, медичну допомогу та інші заходи з охорони здоров’я отримують на загаль­них підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я в цивільних закладах охорони здоров’я. Така допомога надається їм на рівних умовах з ін­шими громадянами без будь-яких обмежень.

9. Для охорони здоров’я засуджених до позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади (ч. 1 ст. 116 КВК). Згідно з п. 7 ПВР УВП, у кожній виправній колонії створюється медична частина із стаціо­наром та інфекційним ізолятором для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання. Медична частина розміщується на території житло­вої зони.

Крім цього, відповідно до Переліку закладів охорони здоров’я кримінально- виконавчої системи, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 грудня 2004 р. № 247, у виправних коло­ніях можуть створюватися спеціалізовані або багатопрофільні лікарняні за­клади та лікувально-профілактичні заклади особливого типу. До спеціалізо­ваних належать туберкульозні, дерматовенерологічні та психіатричні лікарні, до багатопрофільних — звичайні багатопрофільні лікарні та лікарні для інва­лідів першої та другої груп, які потребують постійного медичного нагляду й реабілітації.

Для хворих на туберкульоз утворюються виправні колонії на правах ліку­вальних, в яких засуджені відбувають покарання і одночасно проходять курс відповідного лікування.

У виправних колоніях здійснюються: а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, при виявленні хвороб — засто­сування раціональної терапії та встановлення працездатності; б) амбулатор­не, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров’я (далі — МОЗ) України.

При цьому адміністрація виправних колоній зобов’язана виконувати не­обхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених, а за­суджені до позбавлення волі зобов’язані виконувати правила особистої і за­гальної гігієни та вимоги санітарії (ч. 2 ст. 116 КВК).

10. Засуджені можуть отримувати як безоплатні, так і платні медичні по­слуги. У разі, коли засудженого до позбавлення волі не влаштовує якість, фор­ми, види лікування, яке надається йому у виправній колонії, чи з інших при­чин він має право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок влас­них коштів. Консультації і лікування у таких випадках проводяться у медич­них частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медич­ної частини (ч. 5 ст. 116 КВК).

11. Засудженим, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вжи­вання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, ст. 8 КВК України гарантується право за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.

12. Європейські тюремні правила з приводу охорони здоров’я зазначають, що медичні послуги в установах виконання покарань повинні бути організо­вані в тісному взаємозв’язку із системою національної охорони здоров’я чи охорони здоров’я в суспільстві. Політика охорони здоров’я в установах вико­нання покарань має бути інтегрована з національною системою охорони здо­ров’я і бути з нею сумісною. Засуджені повинні мати доступ до медичного об­слуговування, доступного в країні, без дискримінації на підставі їхньої юриди­чної ситуації. Медичні послуги в установах виконання покарань повинні бути спрямовані на виявлення і лікування фізичних чи розумових хвороб чи дефек­тів, на які можуть страждати ув’язнені. Усі необхідні медичні, хірургічні та пси­хіатричні послуги, включаючи ті, що доступні в суспільстві, мають бути нада­ні засудженим для цієї мети (правило 40).

Хворі ув’язнені, що вимагають лікування фахівця, повинні бути переміщені в спеціалізовані установи або в цивільні