Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
У кожному місті були свої особливості в уявленнях про божества, свої культи і свій епос. Власні уявлення про богів поліса зумовлювали встановлення специфічних правил у їх вшануванні. Якщо упускалася хоч якась дрібниця, божество могло не прийняти знаків уваги, відвернутись. Для цього всі необхідні дрібниці обростали міфами.
Усьому було міфологічне обґрунтування. В уявленні населення римських провінцій міста були наповнені богами. Храми і вівтарі на теменосі, священній ділянці, виділеній огорожею, а часто і підвищенням, культові статуї та великі архітектурні споруди на площах, на агорі, вздовж головних вулиць, іноді біля фасадів будинків, у баштах оборонних мурів. Процесії за участю усіх громадян і їхніх родин регулярно вирушали за місто в позаміські святилища, щоб вшанувати богів-захисників поліса.
З римського періоду в містах, що були в орбіті інтересів Римської імперії, впроваджували культи імператорів. У жодному разі це не означало відмову від звичних культів. Культи імператорів, що змінювали один одного, поєднувалися з культами покровителів античних міст. На тій самій монеті зображали, наприклад, в Херсонесі — голову імператора і статую Партенос, на Боспорі на іншому боці монет з імператором — династичних правителів, яких теж вшановували як богів.
До останніх років античного періоду населення давньогрецьких міст і сільських поселень вшановувало тих самих богів, що й спочатку. Ще у християнській літературі, а саме «Житіях святих єпископів херсонських» пишеться про стійку прихильність мешканців Херсонеса до своєї богині-покровительки Партенос. Місто вже змінило свою назву на Херсон, а богиня залишилася тією самою. Житіє апостола Іоанна, переписане грузинським агіографом, згадує про громадське вшанування Артеміди і Аполлона до найпізніших часів у Фасисі на східному узбережжі Чорного моря.
Культ імператора, впроваджений в грецькому місті, був нерозривно пов’язаний і фактично запозичував риси культів місцевих богів-покровителів. Приміром, на монеті Селінунта Траян зображувався і в позі, і з атрибутами Зевса: сидячи на троні, з тризубом і скіпетром у руках. На монетах фракійських центрів імператорів часто зображали у вигляді традиційному для героя-вершника. Така практика перенесення функцій місцевого божества відбувалася і в Херсонесі. Епонімне божество Херсонас, яке вшановували на момент впровадження імператорського культу, нічим не відрізнялося від образів імператорів. Поява римської залоги у деяких містах Північного Причорномор’я викликала зіткнення кількох культур: власне периферійної грецької та провінційно-римської, що мала малоазійський та нижньомезійський колорит.
Через те римський період позначений відродженням давніх міфів і традицій та, разом з тим, занепадом полісної ідеології. В цей час у Херсонесі та містах Боспору будуються нові храми на честь старих богів, зокрема, Афродіти, Асклепія, та вводяться нові культи. Урізноманітнюється пантеон і функції головної богині. Усе було спрямоване на наголошення на цінностях та культах колись автономних полісів. Херсонесити сподівалися на відновлення автономії від Боспору, окремі міста Боспору — від Пантікапея, надалі — від Понтійської держави. Образи давніх богів стали символами колишнього розквіту поліса. Це могло пояснювати звернення до слабшого за значенням культу Херсонас, що мало відобразився у відомих на сьогодні пам’ятках. Звеличення автономного походження також ілюструє вираження синівської вдячності «батькам гераклеотам».
Північне Причорномор’я було однією із локацій міфів про Геракла. ПІд час римського періоду в Херсонесі були у вжитку скульптурні зображення Геракла в камені і глині. Розквіт його культу тут і за династії Савроматів на Боспорі, був пов’язаний із загальнодержавною політикою. Зображення його палиці в цей час часто клали в поховання. Вони були своєрідними апотропеями і в реальному, і в потойбічному житті. Це відображало віру населення в захист цього героя і після їхньої смерті.
Старі боги обростали новими міфологічними образами. Орел на блискавці як атрибут Зевса вперше карбували на херсонеській монеті останніми роками правління Мітріда VІ Євпатора. Уявлення про Зевса Спасителя (Сотера) поділяли мешканці всіх частин Північного Причорномор’я: Боспору, Херсонеса, Ольвії та поселень, що їх оточували. ПІд час римського періоду ця роль Зевса усвідомлюється більш особисто. Присвяти йому рясніють нагадуваннями, що зроблено їх за власний кошт. Охоронцем і рятівником Зевс найчастіше уявлявся в періоди війн та інших кризових ситуацій. Культовий епітет Зевса Гіпатос (Верховний) відомий у Херсонесі ІІ ст. н. е. В той самий час під таким іменем вшановували його елліни Середземномор’я.
Римські імператори з політичною метою вивищували культи найбільш улюблених грецьких богів — Аполлона і його сина Асклепія, демонструючи цим філеллінську ідеологію. Асклепій нерідко уявлявся іпостассю свого батька і вшановувався нарівні з ним. Міфи про нього значно поширилися в багатьох містах регіонів, що мали відносини з Римом. Саме тоді культ Асклепія стає полісним у багатьох причорноморських полісах. У західнопонтійській Істрії в ІІ ст. н. е. його називали Пергамським, можливо, через те, що там стояла статуя, подібна до пергамської. У Томах вшановувався Асклепій разом із Деметрою, на Боспорі його вшановували як Сотера і Евергета. В Ольвії Асклепія і Гігіею обдаровували спільно в храмі з Ісідою, Серапісом, Посейдоном і Амфітрітою. У Херсонесі знайдено найбільшу кількість свідчень його культу. Його зображення періодично з’являлися на монетах міста у ІІ–ІІІ ст. н. е.
У Римі повсюдно вшановували Афродіту під іменем Венера як головну праматір, завдяки її сину — троянському герою Енею, що став легендарним предком Юліїв, зокрема Юлія Цезаря. В Херсонесі, очевидно, запопадливо сприйняли цей римський міф, як і культи Аполлона та Асклепія, адже тут було збудовано храм Афродіти, а культ Асклепія і Гігіеї отримав найбільшу кількість шанувальників, порівняно з іншими містами Північного Причорномор’я. Можливо, йшлося про те, щоб догодити імператорам і продемонструвати свою особливу прихильність до близьких для них культів. Афродіту або її атрибути так і не зображали на монетах, з яких не сходив образ покровительки міста Партенос. Поява богині в образі Тіхе знаменувала її антиварварські захисні функції
Образ Геліоса з короною у вигляді сонячних променів трапляється на світильниках ІІ–ІІІ ст. н. е. Можливо, він був переосмислений в руслі сонячних божеств римського періоду. Є два надгробки ІІІ ст. із жестом адорації та проханням до Геліоса помститися за ранню смерть.
Грецька богиня Немесида зберегла своє ім’я, увійшовши до римського пантеону. Однак у перші століття нашої ери її функції дещо змінилися. Якщо раніше її боялися як богиню помсти, то в римській міфології вона постала як богиня долі та боротьби. В її образі об’єдналися міфи про багатьох інших богинь: Кібелу, Ісіду, Тіхе, Ніку, Діану та Фортуну.
Це був час співіснування різних ідеологій і світоглядних концепцій серед населення міст. Групи шанувальників того чи іншого божества стають дедалі вужчі. Покровителями усього населення залишаються лише найдавніші боги — Партенос в Херсонесі, Аполлон чи Ахілл в боспорських містах. Інші стають або покровителями проримської верхівки, розквартированого в Херсонесі та Тірі гарнізону, або іноземців тощо.
З межі ер
