Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

помічено, що Сковорода лише вряди-годи покликався у своїх творах на новочасних письменників. Це, звісно, аж ніяк не означає, що він їх не знав. Скажімо, Сковорода перекладав поезію Марка-Антуана де Мюре та Сідеруна ван Госе, читав поему італійського гуманіста XVI століття П'єтро-Анжело Мандзоллі «Zodiacus vitae»57 (почасти саме цим твором було інспіроване сковородинське "епікурейство"), а його найулюбленішим ново латинським автором був Еразм Роттердамський. Сковорода кілька разів згадував Еразма як філософа та взірцевого латиномовного письменника в листах до Михайла Ковалинського, називаючи Роттердамця не інакше, як "наш Еразм". У цих-таки листах він цитує Арісто-теля, ба навіть Василія Кесарійського за збіркою Еразма «Adagia»58. Мабуть, Сковорода знав також дуже популярну в старій Україні книгу Еразма «Colloquia familiaria»59, яка була й у бібліотеці Харківського колегіуму. Принаймні сковородинська «Fabula de Tantalo» дуже нагадує ту версію Танталової історії, що її подає Еразм у своїх «Домашніх бесідах». Та й славетний сковородинський образ "Христа-Епікура" з 30-ї пісні «Саду...», певно, був навіяний саме «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського, де Христос названий епікурейцем. Можливо, у творах Сковороди є також рефлекси Еразмової «Похвали глупоті», адже сковородинський образ Алківіадових силенів (трактат «Silenus Alcibiadis») близький до того, що його змалював у «Похвалі глупоті» Еразм. Проте куди охочіше Сковорода покликався таки на стародавніх письменників. Серед його улюблених грецьких та римських класиків, як свідчив Михайло Ковалинський, були Плутарх, Ціцерон, Горацій, Лукіан. Сюди слід додати ще й Боеція, Вергілія, Гомера, Еврипіда, Езопа, Ксенофонта, Овідія, Платона, Сенеку, Софокла та інших. Декого з них Сковорода залюбки цитує, декого, як-от: Горація, Овідія, Плутарха, Теренція й Ціцерона, - перекладає, а декого коментує. Ці ж таки автори часто правили Сковороді за взірець у його власній творчості. Засновуючись на думці про "безпочатковість істини" ("Не заключайте боговѣдВнія в тѣснотѣ палестинской. Доходят к Боїу и волхвы, сирѣчь философы. Един Бог иуде-ев и языков, єдина и премудрость. Не весь Израиль мудр. Не всѣ язычники тма"), Сковорода був схильний розглядати стародавню поганську поезію та філософію, як свого роду "другий Старий Заповіт", а самих письменників-класиків - як "християн до Христа". Приміром, він називав Горація "римським пророком" і покликався на його авторитет у ході розгляду найважливіших світоглядних питань. Так, у діалозі «Бесѣда 1-я» зринають слова Горація: "Porticibus, non judiciis utere vulgi", - які Сковорода перекладає приказкою: "По мосту-мосточку с народом ходи, / а по разуму его себе не веди". Перегодом, у присвяті діалогу «Silenus Alcibiadis», Сковорода наведе слова Горація: "Nec dulcia differ in annum..."60. Філософ згадує Горація також у листах до Михайла Ковалинського та Федора Жебокрицького, наслідує його в деяких своїх поезіях. Горацій приваблював Сковороду не лише як блискучий майстер поетичного мистецтва, але також як співець "золотої мірноти" (aurea mediocritas) й епікурейського спокою: у діалозі «Silenus Alcibiadis» наш філософ наводить грайливе окреслення, яке дав сам собі Горацій: "Поросятко з череди Епікура" (Послання, І, 4).

Багато важив для Сковороди також Вергілій. Ще бувши викладачем поетики, Сковорода подав цілу низку версифікаційних вправ на теми «Енеїди». Ось як він змальовує, скажімо, образ Лаокоона, котрий волає, обвитий зміями ("clamores simul horrendus ad sidera tillit, / qualis mugitus, fugit quum saucius aram/ taurus..." [Aeneid.,

II, 222-224]): "Каковій ужасно испугцает рикы, / Когда не добит бѣжит от жерца бик дикій". А наприкінці присвяти трактату «Silenus Alcibiadis» Сковорода цитує першу еклоіу Вергілієвих «Буколік»: "Deus nobis haec otia fecit"61. Ці самі слова зринають і в присвяті діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною». З цього ж таки твору запозичене ім'я пастуха - Тітир - у байці «Собака и Волк». Сковорода згадує Вергілія і в одному з листів до Михайла Ковалинського. Зрештою, образ Астраї в притчі «Убогій Жайворонок» міг бути почасти інспірований Вергілієм, адже той писав у своїх «Буколіках» про прихід цієї богині на землю.

Досить часто Сковорода звертався й до поезії Овідія. Зокрема, у присвяті діалогу «Потоп зміин» він зацитував вірш із першої книги «Метаморфоз» ("Взгляньте на Назонову картину потопну: Nat lupus inter oves..."62). Крім того, Сковорода переклав 297-308 вірші першої книги Овідієвих «Фастів» під назвою «Похвала астрономіи». "Сковорода, - писав про цей переклад Дмитро Чижевський, - розуміється, не може вжити того самого розміру, що Овідій. Замість пентаметра Сковорода вживає 13-складового силабічного віршу з (жіночою) римовкою сусудніх рядків... Модернізації немає, та немає й спроб надати віршу якийсь релігійний характер, що цілком чужий його змісту. Але знайдемо окремі образи, що ближчі релігійній ліриці Сковороди, аніж образи поезії Овідія. 'Взойшли сердцем в небесній горы', - пише Сковорода в стилі своєї християнської лексики замість Овідієвого: 'altius humanis exeruisse caput'. В цілому, переклад дуже добрий".

Однак найбільше Сковорода перекладав Плутарха - одного зі своїх найулюбленіших старих письменників. У передмові-присвяті до перекладу Плутархового трактату «Про спокій душі» він писав: "Плутарх был из числа тѣх, кой во слѣд Христов не ходили, но именем его бѣсы изгоняли". Покликаючись на Плутарха («Про єі в Дельфах», «Про занепад оракулів»), український письменник у діалозі «Алфавит миру» розмірковує про гасло "Пізнай себе" на Аполлоновому храмі в Дельфах, у цьому ж таки діалозі вслід за Плутархом (життєпис Алківіада) згадує про Сокра-тового "даймона" ("янгола-охоронця"). Ім'я Плутарха зринає також у трактаті «Silenus Alcibiadis», у діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною», у листах до Михайла Ковалинського. Плутарх близький Сковороді найперше своєю проповіддю спокою, котрий є найголовнішим моральним обов'язком філософа, а ще -своїми платонічними настановами (можливо, інколи Сковорода сприймав Плато-на крізь призму саме Плутархових писань), інтересом до символіки, зокрема єгипетської, тощо.

Зрештою, коли йдеться про грецьких філософів, які справили вплив на Сковороду, то зазвичай найперше згадують Сократа. Сковорода й справді охоче покликався на нього в циклі «Басни Харьковскія», у діалогах «Кольцо», «Алфавит...», у трактаті «Silenus Alcibiadis», у притчі «Убогій Жайворонок» та в листах. А в історико-філософській традиції тема «Сковорода й Сократ» була започаткована ще розвідками Александру Хашдеу «Сократ і Сковорода» (1833 р.) та «Григорій Варсава Сковорода» (1835 p.), в яких той стверджував, що Сковорода хотів бути "Сократом на Русі". Перегодом услід за Хашдеу Сковороду будуть порівнювати із Сократом Григорій Данилевський, Федір Зеленогорський, Дмитро Багалій, Павло Житецький (щоправда, Житецький сприйняв думку про "сократизм" Сковороди тільки почасти, вважаючи, що загалом "Сковорода далекий був від метафізичних прийомів Сократа - індукції і визначень"), Володимир Ерн, Олексій Лосєв, Михайло Возняк, Іван Мірчук, Етторе Ло Гатто, Еміль Грігораш, Микола