Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

«Приказки» (байки), у двох з яких зринає образ Сковороди («Мудрець да старшина войсковий», «Сковорода»). Осмислення образу нашого філософа в художній літературі XIX століття завершує "староруська поема" Пантелеймона Куліша «Грицько Сковорода», над якою письменник працював упродовж 1890-х років. Серед найпомітніших художніх творів XX століття, в яких змальовано образ Сковороди, - поема-симфонія Павла Тичини «Сковорода» (1920-1940 pp.), імпресіоністична повість Михайла Івченка «Напоєні дні» (1924 p.), ліро-епічна поема Валер'яна Поліщука «Григорій Сковорода», котру сам автор назвав "біографічно-ліричним романом з перемінного болісного та веселого життя українського мандрованого філософа" (1929 p.), поема-ораторія Максима Рильського «Слово про рідну матір» (1942 p.), епопея Юрія Клена «Попіл імперій» (1943-1947 pp.), роман Василя Шевчука «Предтеча» (1969 p.), художній життєпис Івана Пілыука «Григорій Сковорода» (1972 p.), біографічна повість Івана Драча, Сергія Кримського та Мирослава Поповича «Григорій Сковорода» (1984 p.). Сюди належать також численні "сковородинські" поезії Василя Барки, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Михайла Драй-Хмари, Івана Драча, Ігоря Калинця, Юрія Косача, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса та інших.

Зрештою, значення творчості Сковороди виходить далеко за рамки української традиції. Його твори перекладено англійською, вірменською, грузинською, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, словацькою, фінською, чеською та іншими мовами. Скажімо, уже на зламі XVIII-XIX століть вони стали відомі в російській літературі: Василь Капніст переклав по-російському 18-у пісню «Саду божественних пѣсней» «Ой ты, птичко жолтобоко...», а філософські трактати та діалоги читали в масонських колах Москви й Санкт-Петербурга, починаючи з 1780-90-х років. Про це свідчить хоч би діяльність Михайла Антоновського як президента Громади вихованців Московського університету та одного з фундаторів Товариства друзів словесних наук, чиїми заходами 1798 року побачив світ діалог «Нар-кісс». Трохи перегодом Кондратій Рилєєв (його дружина була з роду приятелів Сковороди Тев'яшових) вносить ім'я філософа до «Історичного словника російських письменників» (1818-1819 pp.), а в 1820^0-х роках публікації про Сковороду з'являються на сторінках численних періодичних видань: «Библиотека для чтения», «Журнал Министерства народного просвегцения», «Иллюстрация», «Молва», «Москвитя-нин», «Московский наблюдатель», «Московский телеграф», «Отечественные записки», «Современник», «Телескоп», «Ученые записки Московского университета», «Bulletin du Nord». Ідеї Сковороди імпонували слов'янофілам і таким письменникам, як Микола Лєсков, Лев Толстой, Володимир Соловйов, викликаючи негативну реакцію з боку радикалів-"західників" (Віссаріон Бєлінський, Олександр Герцен, Дмитро Писарев, Микола Чернишевський). Особливої популярності в Росії Сковорода набув за часів релігійно-філософського Ренесансу початку XX століття, коли Володимир Ерн назвав його "таємним батьком слов'янофільства" й почав розглядати як послідовників Сковороди цілу плеяду найвидатніших російських письменників, від Петра Чаадаєва, Івана Киреєвського й Олексія Хом'якова до Федора Достоєв-ського, Федора Тютчева та В'ячеслава Іванова. Трохи раніше від Ерна ту саму думку висловлював і Павло Флоренський, розпочавши зі Сковороди вервечку оригінальних російських мислителів: "сковороди, хом'якови, толсті, достоєвські, соловйови, тру-бецькі, серапіони, мережковські, розанови та інші". З-поміж непересічних явищ російської літератури XX століття, які так чи так пов'язані зі Сковородою, слід назвати насамперед творчість Андрія Бєлого, Володимира Нарбута, Анатолія Марієнгофа, Михайла Булгакова, Миколи Заболоцького, Арсенія Тарковського, Венедикта Єро-фєєва та інших.

У другій половині XIX століття публікації про Сковороду починають з'являтися

і в Західній Європі та Америці: 1875 року виходить стаття про Сковороду в 14-му томі енциклопедичного словника П'єра Лярусса, а в 1879 році на сторінках американського часопису «Appleton's Journal: a magazine of general literature» зринає згадка про нього, як про "козака й дивовижного християнського філософа та поета". Від кінця XIX століття інтерес до Сковороди на Заході стрімко зростає, і вже в 1920-30-х роках праці про нього доволі рясно з'являються в Італії, Німеччині, Польщі, Франції, Чехії, Румунії. Наприклад, своє переднє слово до румунського перекладу нарису Александру Хашдеу «Григорій Варсава Сковорода» Еміль Грігораш розпочав так: "Торік я довідався від одного приятеля, що в бергсонівській Сорбонні читають лекції про українського філософа-містика Сковороду". З 1960-х років цей інтерес перетворився на помітну галузку славістичних студій у всьому світі. Публікації про Сковороду можна знайти на сторінках численних видань - від широко знаної славістичної періодики: «Die Welt der Slaven», «East European Quarterly», «Harvard Ukrainian Studies», «Journal of Ukrainian Studies», «Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze», «Slavia», «Slavia Orientalis», «Slavic Review», «Studia Ucrainica», «The Slavonic and East European Review», «Ukrainian Quarterly», «Ukrainian Weekly», «Zeitschrift fur slavische Philologie» - до таких, як «Analele Universitatii Bucure§ti», «Histoire Epistemologie Langage», «Kamen'. Rivista di poesia e filosofia», «Lingua e letteratura», «Michigan Academician», «Orientalia Christiana Periodica», «Vedanta Quarterly: Message of the East» тощо.

На сьогодні світ сприймає Сковороду як одного з найглибших новочасних по-етів-містиків, фундатора української "філософії серця", мислителя, що вторував питомо східнослов'янську стежину осягнення реальності, або навіть як найбільшого після перших отців Церкви християнського філософа. У всякому разі, Сковорода є ключовою постаттю не лише в літературі українського бароко, але й у всій нашій духовній традиції від давнини до сьогодні. Як писав Дмитро Чижевський, Сковорода - це "останній представник українського духовного барока, з другого боку, він -український 'передромантик': але бароко та романтика - саме ті періоди духовної історії, що наклали на український дух найсильніший відбиток. Отож, Сковорода стоїть у центрі української духовної історії..

ГРИГОРІЙ

ексжоюдл

ТВОРИ

ПОЕЗІЇ

САД1

Божественных ГТвсней,

Прозябшій из зерн Священнаго Писанія

ГТвснь 1-я

Сложенна 1757 лѣта, в сію силу:

"Блажени непорочн[іи] в путь, ходящ[іи] в законѣ Г[осподни]"2.

Боится народ сойти гнить во гроб,

Чтоб не был послѣ учасгный,

Гдѣ горит огнь неугасный.

А смерть єсть святая, кончит наша злая, Изводит злой войны в покой.

О смерть сія свята!

Не боится совѣсгь чиста ниже перуна3 огниста, ни!

Сей огнем адским не жжется,

Сему жизнь райска живется.

О грѣх-то смерть родит! живу смерть наводит.

Из смерти ад, душу жжет глад.

О смерть сія люта!

Блажен! о блажен! кто с самых пелен Посвятил себе Хрисгови,

День, ночь МЫСЛИТ в его словѣ,

Взяв иго благое и бремя легкое4,

К сему обык, к сему навык.

О жребій сей святый!

Кто сея отвѣдал сласги, вѣк в мірски не Может пасти, ни!

В наготах, в бѣдах не скучит.

Ни огнь, ни меч не разлучит.

Все сладосгь разводит. На сердце не всходит.

Развѣ тому, есгли кому

Дал знать искус драгій.

Христе, жизнь моя, умерый за мя!

Должен был тебѣ начатки Лѣт моих, даю осгатки.

Сотри сердца камень5. Зажжи в нем твой пламень. Да смерть сграсгям и злым сласгям,

Живу тебѣ мой свѣт.

А как от грѣхов воскресну, как одѣну плоть небесну,

Ты в мнѣ, я в тебѣ вселюся,

Сладосги той