Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

1968 рік.

Переглядаєш короткі повідомлення воєнних років і перед очима постає сувора дійсність.

Війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна у ході успішного наступу в кінці грудня 1943 року і в першій половині січня 1944 року розгромили угруповання німецько-фашистських військ у районі Житомира, Бердичева і вийшли на рубіж Сарни, Козятин, Охматів, Прохорівка.

«З 24 січня по 17 лютого 1944 року, — зазначалось в одному із повідомлень,— силами військ 1 Українського фронту в складі 40, 27 загальновійськових, 6 танкової і 2 повітряної армій і військ 2 Українського фронту (командуючий фронтом генерал армії І. С. Конєв) була проведена Корсунь-Шевченківська операція».

Так, славна Корсунь-Шевченківська операція завершилась оточенням і знищенням великого угруповання німецько-фашистських військ у складі 9 піхотних, танкової дивізій, моторизованої бригади і великої кількості артилерійських, інженерних та інших частин і підрозділів. Це дуже ослабило німецько-фашистські війська, які діяли на Правобережній Україні, деморалізувало їх, поклало початок нестримному рухові радянських військ назустріч перемозі.

Певний вклад у розгром ворога на берегах Дніпра внесли частини і з’єднання 2 повітряної армії, якою мені було доручено командувати. Найважливішим нашим завданням була активна підтримка бойових дій 40 і 27 армій, які перейшли в наступ 26 січня, щоб з’єднатися з військами 2 Українського фронту в районі Звенигородки і замкнути кільце навколо угруповання ворога. У напрямку головного удару частини 2 повітряної армії бомбардувальними і штурмовими нальотами подавали велику допомогу військам, що наступали. Від початку операції по 30 січня авіація 2 повітряної армії зробила 1400 вильотів, з яких близько 900 — у вінницькому напрямку, де підтримувала свої війська при відбитті контратак ворожих танків.

Завдяки героїчним зусиллям авіаторів наземні армії успішно відбили контрудари ворога в районі Лисянки, які здійснювалися з метою деблокування оточеного корсунь-шевченківського угруповання. У цих боях найбільше відзначились льотчики 5 штурмового авіаційного корпусу, яким командував генерал-майор авіації М. П. Каманін, і 10 винищувального авіаційного корпусу на чолі з генерал-майором авіації М. М. Головнею. Літаки 5 штурмового авіаційного корпусу діяли безперервно, невеличкими групами, завдаючи противнику відчутних втрат. Так, наприклад, 5 штурмовиків ІЛ-2 451 штурмового авіаційного полку (ведучий лейтенант Зарубін) завдали удару по колоні противника в районі Лисянки. За шість атак вони вивели з ладу понад десять ворожих танків.

Наша повітряна армія добре проявила себе і в здійсненні блокади оточеного угруповання противника, зриваючи забезпечення його боєприпасами і пальним. Основною базою, звідки противник перекидав вантажі для оточених, були Уманський і Вінницький аеровузли. Тут зосереджувались транспортні літаки Ю-52 і частково бомбардувальники Ю-88 і МЕ-111.

Перед нами постало серйозне завдання — повести рішучу боротьбу з транспортною авіацією противника, щоб не дати йому можливості постачати оточені війська. Саме від цього багато в чому залежав успіх у ліквідації «котла». Особовий склад повітряної армії глибоко розумів це. Були відпрацьовані різні методи боротьби з авіацією противника. 4 лютого 1944 року 6 літаків Ла-5 583 винищувального полку під командуванням заступника командира ескадрильї старшого лейтенанта Базанова супроводжували стільки ж штурмовиків ІЛ-2 у районі Корсуня-Шевченківського. При підході до цілі на висоті 500 метрів вони зустріли 16 Ю-52. Старший лейтенант Базанов наказав двом винищувачам продовжувати прикривати штурмовиків, а сам разом з 3 винищувачами атакував групу літаків Ю-52. Внаслідок сміливих і рішучих дій наші винищувачі в короткочасному бою збили 9 Ю-52, у тому числі 4 літаки збив старший лейтенант Базанов, 2 — лейтенант Богачов.

Зберігся в пам’яті такий випадок. У ці дні ведучий пари літаків Ла-5 командир ескадрильї 3 винищувального авіаційного полку старший лейтенант Суріков вилетів на пошуки транспортних машин противника в район Завадівки. У небі над селом він побачив дві групи Ю-52 по 16-18 літаків у кожній, їх супроводжували винищувачі ФВ-190 і МЕ-109. Машини вже йшли на посадку. Передавши по радіо на командний пункт полку про виявлені літаки, Суріков разом з ведучим, молодшим лейтенантом Денисовим, атакували Ю-52 під час посадки. 2 ворожі транспорти врізались у землю.

За сигналом Сурікова на допомогу вилетіло чотири групи винищувачів, всього 29 літаків Ла-5. Група із 7 літаків під командуванням майора Блохіна зв’язала боєм винищувачів противника, решта груп, які вів старший лейтенант Суріков, провели чотири атаки на літаки, що стояли на аеродромі. У результаті наші льотчики спалили 15 літаків противника, серед яких було 9 Ю-52.

За весь період боротьби з транспортною авіацією ворога пілоти 2 повітряної армії провели в небі над фронтом понад 50 групових боїв, під час яких збили понад 70 ворожих літаків.

Не менш важливою справою була боротьба з транспортною авіацією противника на аеродромах. Ставилось завдання не дати фашистам піднятися в повітря. Використовуючи різні методи, наші авіатори завдали тринадцять сильних ударів по аеродромах ворога, у результаті яких вивели з ладу понад 110 літаків, з них понад 90 «юнкерсів».

Боротьба з транспортною авіацією противника на аеродромах Умані й Вінниці здійснювалась зосередженими ударами штурмовиків у взаємодії з винищувачами. Із загальної кількості ударів один був завданий по Уманському аеродрому, два — по Вінницькому