Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Наступ радянських військ на Правобережній Україні почався в січні 1944 року. Як результат удару 2 Українського фронту на кіровоградському напрямку і наступу військ 1 Українського фронту на південний захід від Києва був глибокий охват флангів ворожого угруповання, що діяло в районі Корсуня-Шевченківського. Цей район заходив у розташування радянських військ великим виступом, вершина якого досягала Дніпра біля Канева. Основа виступу мала 130 кілометрів завширшки, а його площа становила близько 10 тисяч квадратних кілометрів [1, 53].

Події, зв’язані з Корсунь-Шевченківською операцією, розгортались в основному у цьому районі. Противник з незвичайною впертістю утримував корсунь-шевченківський плацдарм, розраховуючи використати його для нанесення флангових ударів по військах 1 і 2 Українських фронтів, щоб перешкодити їх з’єднанню. Природно, утримання цієї величезної дуги, утвореної лінією фронту, сковувало значну кількість наших сил. Та два Українські фронти невпинно об’єднували свої сили, загрожуючи оточенням німецькому угрупованню. Здавалося б, обстановка для противника ставала дедалі яснішою. Однак німецько-фашистське командування продовжувало чинити шалений опір, вважаючи, очевидно, таке велике оточення неможливим.

У цих умовах радянське військове командування й вирішило зустрічними ударами двох Українських фронтів в основу дуги оточити угруповання ворога.

Задум, безперечно, був дуже сміливий. Справа в тому, що здійснення його вимагало особливої точності, оперативності в керівництві військами, чіткого узгодження дій двох фронтів. На успіх можна було розраховувати лише в тому разі, якщо удар буде стрімкий, точний, темп наступу високий. Будь-яке зволікання могло спричинитися до серйозної небезпеки. Наші війська повинні заглибитися в розташування противника на велику відстань — до 75 кілометрів — порівняно вузьким клином, маючи відкриті фланги. А це небезпечно.

У тому, що німці чинитимуть відчайдушний опір, не могло бути сумніву. Треба було передбачити відповідні заходи на випадок дій противника на флангах наших військ. Було ясно, що загроза повного оточення примусить противника захищатися з особливою жорстокістю, Про це свідчили уже тривалі бої в районі Сміли і на рубежі ріки Сухий Ташлик. Командування 2 Українського фронту вжило всіх заходів по підготовці операції і не без підстав гадало, що до відбиття ворожих контратак війська готові.

Не можна не відмітити тут, що, як і раніше, перед проведенням операції особливо багато і, я б сказав, самовіддано, трудились штаби частин і з’єднань, офіцери і генерали штабу 2 Українського фронту. Кожна деталь цього великого наступу старанно опрацьовувалась, ще раз звірялись всі розрахунки, приводились у відповідність із задумом по перегрупуванню військ, розподілу сил і засобів на ділянках фронту. Наші штаби і командири виявились на належному рівні, зразково підготували операцію.

Уже перші години бойових дій показали, що на вирішальних ділянках фронту концентрація наших сил достатня і що вдало визначено напрям головного удару. Винятково сміливі й рішучі дії радянських бійців і офіцерів дали можливість добитися просування відразу ж після артилерійської підготовки, коли на передній край оборони противника пішла в атаку піхота. Темп наступу, необхідний для здійснення замислу операції, був узятий з перших годин бойових дій.

Рухомі частини швидко увійшли в прорив, відрізаючи німецьким військам шляхи відступу в тил. Слідом за ними, не гаючи часу, рушили стрілецькі частини, які закріплювали успіх, розширяли прорив і не давали противникові дробити наш клин, який неминуче вів до повного оточення угруповання ворога.

Німецько-фашистське командування, як цього можна було чекати, організувало відчайдушні контратаки, щоб не допустити оточення. Війська 2 Українського фронту — 4 гвардійська армія і 53 армія, що вклинилися в оборону противника, — були піддані контратаці з двох напрямків. З півночі, із лісового масиву біля села Капітанівки, наступало близько 50 німецьких танків, а з півдня, з району Златополя, — 100 танків. На порівняно невеликій ділянці фронту були сконцентровані значні танкові сили, яких, за розрахунками фашистів, мало вистачити для того, щоб зупинити наш наступ, розрубати наш клин і зірвати операцію. Однак, як незабаром стало очевидним, противник прорахувався. Його неодноразові навальні контратаки були відбиті нашими військами.

Противник вдавався до все нових і нових ударів. Особливо жорстокі бої йшли за місто Шполу, яке було важливим пунктом оборони німців. Та наші частини впевнено просувались вперед і визволили Шполу, після чого кинулись на приступ другого укріпленого вузла опору фашистів — Звенигородки.

Одночасно тривали бої за розширення прориву і закріплення успіху. Наші частини у відповідності з замислом операції нарощували натиск на фланги дуги фронту, що не давало можливості противнику перекинути сили на інші ділянки і перешкодити повному оточенню.

Треба відмітити, що в цих боях була досягнута тісна взаємодія наземних військ з авіацією. Бомбардувальники, штурмовики, винищувачі завдавали ворогові точних і сильних ударів, одночасно захищаючи наші позиції з повітря.

Війська 2 і 1 Українського фронтів, що вийшли назустріч один одному, з’єднались у районі Звенигородки і, таким чином, замкнули кільце оточення.

Оточеними виявились 11 і 42 німецькі армійські корпуси, до складу яких входили 112, 88, 82, 72, 167, 168, 57, 332 піхотні дивізії, 213 охоронна дивізія, танкова дивізія СС «Віккінг», мото-бригада СС «Валлонія». Чисельність оточених військ противника досягла 70-80 тисяч [2, 81].

Щоб уникнути даремного кровопролиття і знищення такої великої кількості людей, радянське військове командування 8 лютого 1944 року пред’явило командуванню і всьому офіцерському складу оточених військ противника ультиматум, в якому пропонувалося негайно припинити бойові дії і передати нам увесь особовий склад, а також непошкодженими зброю, бойове спорядження, транспортні засоби і техніку. При цьому офіцерам і солдатам, які припинять опір, гарантувались життя і безпека, а після закінчення війни — повернення на батьківщину. Всьому особовому складу частин залишали військову форму, знаки розрізнення й ордени, особисті речі й цінності, а старшим офіцерам — і холодну зброю. Всі, хто здасться, крім того, будуть забезпечені харчуванням, а хворі — медичною допомогою. Фашистське командування попереджувалось також, що на