Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
9 лютого штурмовики 227 авіаційної дивізії, якою командував Герой Радянського? Союзу полковник А. О. Ложечніков, і винищувачі 5 винищувального авіаційного корпусу на чолі з командиром гвардії генерал-майором авіації Д. П. Галуновим завдали два послідовних удари по Вінницькому аеродрому. У першому брали участь 12 ІЛ-2 і 16 винищувачів, у другому 13 ІЛ-2 під прикриттям 18 винищувачів. У результаті цих ударів було виведено з ладу на землі 20 літаків Ю-52 і в повітряних боях 1 літак ФВ-190 та 1 Хш-126.
Значної шкоди було завдано гітлерівцям під час ударів по транспортних літаках на площадках у районі оточення. З лютого група штурмовиків під командуванням лейтенанта Гамаюна із 235 штурмового авіаційного полку атакувала літаки на площадках на північний схід від Корсуня-Шевченківського. Інша група із семи штурмовиків під командуванням майора Кирєєва, яка входила до складу 809 штурмового авіаційного полку, обрушилась на літаки, що базувалися на західній околиці Корсуня-Шевченківського. Наступного дня шістка штурмовиків під командуванням майора М. С. Чеченєва із 451 штурмового авіаційного полку розгромила площадку на північній околиці села Черепин.
У результаті цих трьох нальотів 27 літаків противника були пошкоджені. Всього за сімнадцять днів операції льотчики 2 повітряної армії зробили на аеродроми противника понад 350 літако-вильотів.
Іншим, не менш ефективним методом боротьби з транспортною авіацією противника, було блокування його аеродромів, яке в основному здійснювалось літаками в одиночку (вдень — Пе-2, вночі — По-2). Так, 9 лютого об одинадцятій годині була перехоплена радіограма противника, в якій повідомлялось про заборону посадки літаків на Уманському аеродромі через його пошкодження. 10 лютого екіпажі Пе-2 202 бомбардувальної авіаційної дивізії (командир дивізії — полковник С. І. Нечипоренко) блокували аеродром, скинувши на нього три бомби, які вивели з ладу центр і північну частину злітно-посадкової смуги.
Уманський і Вінницький аеродроми, де були основні бази противника, наші літаки блокували систематично.
У період весняного бездоріжжя Військова рада 1 Українського фронту доручила справу постачання 6 танковій і 40 загальновійськовій арміям боєприпасів і пального 2 повітряній армії. Це завдання виконували частини 326 нічної бомбардувальної дивізії.
Доставка вантажів авіацією проводилася двома методами: посадочним і парашутним (на випадок непридатності посадочних площадок). Транспортування велося літаками По-2. З 8 по 16 лютого для перевезення вантажів дивізія здійснила 822 літако-вильоти. За цей період було доставлено наземним частинам 49 тонн пального і мастила, 65 тонн боєприпасів, 620 реактивних снарядів для гвардійських мінометів.
Разом з тим одним із першочергових завдань частин 1 з’єднань 2 повітряної армії було проведення систематичних ударів штурмової і бомбардувальної авіації по живій силі й техніці противника в районі оточення. Особливо ефективно діяли штурмовики, розстрілюючи колони фашистів. Наші авіатори були справжніми господарями неба.
За сімнадцять днів Корсунь-Шевченківської операції частини і з’єднання 2 повітряної армії здійснили близько 5000 літако-вильотів. Незважаючи на погані метеорологічні умови (із сімнадцяти днів три були зовсім нельотні і сім — обмежено льотні), 2 повітряна армія подала велику допомогу наземним військам у ліквідації корсунь-шевченківського угруповання німецько-фашистських військ.
1968 рік.
Д. Є. Глєбов,генерал-майор артилерії, колишній командуючий артилерією 4 гвардійської армії
Гвардійці на передньому краї
Це було у лютому 1944 року. Протягом трьох тижнів на Правобережжі України було оточено й знищено десять дивізій та одну бригаду німців. Проведення за короткий строк і в складних метеорологічних умовах цієї операції при порівняно невеликих наших втратах свідчило про високий рівень військового мистецтва радянських полководців та бойових якостей солдатів і офіцерів.
Перемога ще і ще раз показала безмежну відданість радянських воїнів нашому народу, партії і уряду, соціалістичній Батьківщині. У боях, що не припинялися ні вдень, ні вночі, у непролазному болоті, у морози та хуртовину наші воїни показали мужність, військову дружбу і взаємну бойову виручку. Вони проявили здатність стійко переносити великі нестатки і тягар фронтового життя.
Наша 4 гвардійська армія, якою тимчасово командував гвардії генерал-майор О. І. Рижов (член Військової ради — гвардії генерал-майор І. А. Гаврилов), і 53 армія, що була сусідом ліворуч, дістали завдання прорвати підготовлену оборону німців на фронті від Вербівки до Василівки і наступати на Шполу та Звенигородку. У прорив вводилися 5 гвардійська танкова армія гвардії генерал-полковника П. О. Ротмістрова та 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус гвардії генерал-майора О. Г. Селіванова. Назустріч нам за 120 кілометрів із заходу проривали німецький виступ 6 танкова, 40 і 27 армії 1 Українського фронту.
Як відомо, для прориву потрібно насамперед зламати оборону, а потім, коли почнеться атака танків і піхоти, підтримати їх вогнем артилерії, мінометів та авіації. Всього в нас тоді виходило на кожні 10 кілометрів прориву по 115-120 гармат
