Українські традиції - Автор невідомий

у нашій землі та тепера Великодня субота, А завтра дасть Бог святий день, Сороковий день, ой Великдень». Гей, то козаки теє зачували, До дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, Словами промовляли, Сльозами проливали, Гей, та дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали: «Бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя-долі не мала, Як ти нам святий Великдень ісказала! Як ми вже в неволі пробували, А ще в темній темниці проживали, Аж за тридцять три годи Світа Божого не забачали…» То дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, А ще добре дбала, Козакам сказала: «Ей, козаки, ви, бідні невольники! Не лайте мене, Не заклинайте мене! Гей, як діждемо святого Великодня, То буде наш пан турецький До мечеті од'їжджати, То буде мені, дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, Ключі на руки віддавати, — Буду на руки приймати, До кам'яної темниці прибувати. Ой то буду до кам'яної темниці Прибувати, отвирати, Вас, бідних невольників, А з кам'яної темниці випускати. Гей, ви, козаки, ви, бідні невольники! А ще добре дбайте, В города християнськії утікайте, Тільки города Богуслава не минайте! І города Богуслава не минайте, До батька до мого й матері прибувайте І батьку моєму та матері То знать давайте: Нехай буде батько і мати Та ще добре дбати, То статків-маєтків не збувають, Великих скарбів не збирають, Моєї голови А з тяжкої неволі не визволяють, Бо вже я потурчилась, Побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного». То визволь нас, Господи, Із тяжкої неволі, Гей, на тихі води,