Українські традиції - Автор невідомий

обував; Одежу істягав, На свої козацькі плечі надівав; Бархатний шлик іздіймає, На свою козацьку голову надіває; Коня татарського за поводи взяв, У город Січі припав, Там собі п'є-гуляє, Поле Килиїмське хвалить-вихваляє: «Ой поле Килиїмське! Бодай же ти літо й зиму зеленіло, Як ти мене при нещасливій годині сподобило! Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли, Хороші мислі мали, Од мене більшу добичу брали І неприятеля під нозі топтали!» Слава не вмре, не поляже Од нині до віка! Даруй, Боже, на многі літа! Маруся Богуславка
Гей, що на Чорному морі, Та на тому білому камені, Там стояла темниця кам'яная, Гей, там стояла темниця кам'яная, А в тій темниці пробувало Сімсот бідних козаків, А в неволі пробували Та Божого світу І сонця праведного не забачали. Гей, то дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, А все добре дбає, До кам'яної темниці прибуває, Гей, до козаків словами промовляє: «Козаки, ви, бідні невольники! Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?» Гей, то козаки, бідні невольники, А все зачували, Та й до дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, Словами промовляли, Сльозами проливали, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, називали: «Гей, ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, А все добре дбаєш, Хотя й ми тебе дівкою-бранкою називаєм, Почому ми знаєм, Що в нашій землі християнській Ой день затепера?» «Гей, козаки, ви, бідні невольники! Ще й