Аналітична історія України - Олександр Боргардт
З іншого ж боку, коли тесть королівської величності Франції, його милість найясніший король Станіслав, обраний від усієї Речі Посполитої вільними голосами на польське королівство, найнявши у прусів чимало чужоземного війська; до того ж запросивши на поміч собі кільканадцять тисяч шведів і французів, рушив із Гданська, з’єднавшись із польськими й литовськими військами проти Москви; коли всі воєводства, землі й повіти як у польській короні, так і у Великому князівстві Литовському, давши клятву боронити гідність його королівської величності, обраного самими ж своїм паном і монархом, осідлали коней до спільного походу проти Москви, а інші ще сідлають; коли польські й литовські війська в Польщі й Литві громлять і нищать Москву; коли Швеція, учинивши союз із королевськими величностями Франції й Польщі, готується до війни з Москвою; коли Порта Оттоманська свої незлічені війська тримає напоготові до виступу; коли його милість хан спорядив свої численні й могутні орди і з ними вже попрямував до польських кордонів – і, в цей же час, такий погідний, щасливий, роздумливий і сприятливий для врятування Вітчизни, ваша милість добрі молодці Військо Запорізьке, піддалися й повірили московським хитрощам, улесливим обіцянкам, яких вони мало коли дотримуються, то так тим паче вчинять і перед вашими милостями добрими молодцями Військом Запорізьким, бо від найдавніших часів насамперед вам і всьому нашому народові то найголовніші недруги.
(цитується за журн. Україна. – № 7, квітень 1991, с. 33–35)
Він, ще й ще, застерігає козаків проти підступності та віроломства Москви.
Не сумніваюся з приводу того, що Москва, відчуваючи на собі звідусіль тяжку й небезпечну війну, намагатиметься всіляко ваших милостей добрих молодців Військо Запорозьке пригортати, влещати, обіцяти їм золоті гори, втішати грошовим жалуванням та запевняти іншими вольностями, але тільки-но закінчиться війна, то що з вашими милостями добрими молодцями станеться, якого нещастя і згуби (цього не зичу) ви зазнаєте, самі на собі відчуєте й пошкодуєте, що нині так бездумно й нерозумно учинили, не озираючись на задні колеса.
(теж там)
Та, підтверджує все це фактами, що сталися.
Та невдовзі, як тільки Москва закінчила війну зі шведами та підписала з ними перемир’я, відразу ж свої присяжні обітниці, стверджені царськими грамотами скасувала; всі вольності поламала, суди й свої кримінальні закони на Україні запровадила й установила, а наші військові знищила.
(теж там)
Тут натякається, а далі виписується прямим текстом про запровадження в Україні московського тортурно-батожного судоправства, та й перелічуються далі всі його новації.
Передбачав гетьман (через сорок років! – тільки подумати) й остаточне знищення Великої Січі Запорізької, узявши це в такі слова:
Але виразно, мов у дзеркалі, бачу, що Москва, знадивши ваші милості добрих молодців Військо Запорозьке до себе на війну проти турків, татар, ляхів і шведів, після її закінчення, притиснена великими силами, не захоче та й не зможе, задля свого спокою, за мирних угод навіть губи розтулити, щоб нагадати про ті пустельні місця, якнайменше потрібні собі. Але з причини що не можна вашу милість добрих молодців Військо Запорозьке ніде по обидва боки Дніпра розташувати й виконати легко свій намір і недружелюбні замисли й, зібравши ваших милостей добрих молодців Військо Запорозьке, зажене вас за Волгу-ріку й викорінить тим самим на вічні часи військове гніздо й саме ім’я Війська Запорозького низового. До кого ж тоді у своїй біді звернетеся за захистом?
(теж там)
Все це й виповниться, слово в слово, 1775. Аж до того, що був і такий проект, – виселити за «Волгу-ріку», та не пішов – єдино, за складністю виконання. Ну, як той – пам’ятаєте, проект Сталіна-Жукова, – депортувати всіх українців, що «билі в нємєцкой оккупаціі».
На закінчення гетьман закликає козаків до сумління, бо ж він уже наоповідав європейським монархам про волелюбні доблесті козаків, – отже, не підведіть же, брати-козаки. Та, марно закликає, бо нема вже українських козаків, є звичайні московські холопи. Бо його листи було обговорено на загальній військовій Раді, та дано на них наступної відповіді (цитуємо, зрозуміло, лише головне):
Можете собі поміркувати, чи все те так, як у вашому листі викладено, що нібито ми, Військо, на лестиві московські послання залишити хана, але ж ми самі із власної волі наші чолобитні листи передавали її імператорській величності й, уникаючи наших давніх злочинів, які вчинили через простоту козацького розуму й своє незнання та під проводом і указом небіжчика Мазепи, просили ми ласки, слава Богу найвищому, й одержали. І в тому ми не сумніваємося, що воля її імператорської величності може нас, Військо, карати чи дарувати нам життя. То де вчинився гріх, хай там буде й покута. Одначе вона, милостива імператриця, бачачи нашу вірну службу у війську, що ми обіцяли її виказувати, сподіваємося, не віддасть нас, Військо, на поталу й за наші заслуги утримуватиме своєю імператорською ласкою.
(теж там.)
Сподівайтеся, сподівайтеся, панове колишні козаки; як воно у вас – тепер московських, кажуть: «надєжди юношєй пітают». Недовго вже залишилось сподіватись…
Закінчується відповідь колишніх запорожців теж непогано, наведемо й це, чому ні?
Отож не пишіть більше до нас, просячи допомоги від нашого Війська, бо ми, Військо Запорозьке низове, вже слуги її імператорської величності, а не ханської, й повічно від роду до роду служитимемо й стоятимемо за її щасливе панування та всього посполитого християнського народу.
(теж там)
Підписав цей достойний «наш отвєт Чємбєрлену» – «Війська Запорозького низового отаман кошовий Іван Малашевич з усім товариством».
Так безславно покінчив на чужині свої визвольні змагання за Україну великий гетьман Пилип Орлик, наступник Івана Мазепи та автор першої у світі Конституції. Дійшовши наприкінці того, що переплутав збіговисько московських холопів із вільними українськими людьми: непростима помилка!
Останні роки життя останній легітимний гетьман України прожив у Туреччині, де – спасибі їй, знаходили собі кінцевий притулок та вільність – численні українські люди, аж до цілих козацьких громад. Правдоподібно, це було місто Тессалоніки.
Він був високо освіченою людиною, жив у бурхливі часи, знав принаймні вісім мов та все життя щось писав. Крім Конституції (1710) відомий ще «Маніфест до європейських урядів» (1712) та того ж
