Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

«Грязнее, грубее этих закоренелых раскольников я ничего не знаю. Соседи их, степные дикари киргизы, тысячу раз общительнее этих прямых потомков Стеньки Разина»658.

Загалом характеризуючи ставлення Шевченка до тюркського світу, можемо констатувати, що воно було позитивним. Ця позитивність визначалася кількома моментами. По-перше, Шевченко був противником імперської політики Росії. Вважав, що ісламські народи Росії є такими ж жертвами цієї політики, як і українці. У цьому сенсі він бачив у них «товаришів по нещастю». По-друге, Шевченко був доволі толерантною людиною. Про це свідчить як його літературна творчість, так і творчість художньо-образотворча. Він умів долати «рідні» міфи й стереотипи і пізнавати «чуже». Життя тюркських народів Казахстану й Середньої Азії викликало в нього чималий інтерес. Звідси його численні малюнки казахів, відображення «казахської теми» в поезії та прозових творах.

Якщо зараз, в умовах глобалізації, таке ставлення вважається нормальним та бажаним, то цього не скажеш про ХІХ ст. У тогочасній європейській культурі явно домінував колоніальний дискурс і у відвертій чи прихованій формі простежувалося негативне ставлення до «нецивілізованих народів», зокрема народів тюркського світу. Шевченко якраз тут був винятком.

Дещо схожу еволюцію в ставленні до тюркських народів пройшов також видатний український письменник і діяч Пантелеймон Куліш. У молоді роки він, як і Шевченко, захоплювався козацтвом. Відповідно, негативно сприймав тюркський світ. Останній був йому чужим та ворожим. Однак з часом Куліш змінює своє ставлення до козацького феномену, заявляє про критичне ставлення до нього.

Пантелеймон Куліш

У цій критичності Куліш заходив, здавалось би, дуже далеко. Він протиставляв козацькій нецивілізованості цивілізованість українських сусідів – поляків, росіян і навіть турків. У кінці життя Куліш демонстрував захоплення мусульманським Сходом. У 1861 р. він відвідав Стамбул, зацікавився філософією Ібн Рошда (Аверроеса)659.

Пантелеймон Куліш мав намір створити цикл «східних поем». Однак так і не реалізував цей намір. Щоправда, його перу належить поема «Магомет і Хадиза», де письменник у ідилічно-романтичному дусі змальовує відносини між засновником ісламу та його дружиною.

Куліш займав позицію, котру можна охарактеризувати як туркофільську. Він вважав (і цілком справедливо), що Османська імперія була економічно, політично й культурно розвинутою державою. Натомість козаки, з яких українці зробили героїв, часто займалися розбійницьким грабунком турецьких володінь, оскільки саме там можна було поживитися.

Туркофільські мотиви звучать у низці його творів, але чи не найкраще вони були представлені в поемі «Маруся Богуславка». Звісно, Куліш розуміє, що між українським і османським світами – протистояння. Наприклад, це звучить у таких віршованих рядках, які нібито представляють козацьку позицію:

«Будуть море пліндрувати, Пити да гуляти, А нас кляті азіати У полон займати. Будуть пити, в кобзи грати, Здобич прославляти, А й – той Стамбул завзятий Бранцями сповняти!»660

У цих словах помітне несприйняття Кулішем «козацької цивілізації». Адже її репрезентанти п’ють, гуляють, плюндрують. Це деструктивна сила, яка протистоїть силі конструктивній.

Тема цивілізаційного протистояння між українцями й турецьким світом не раз звучить у поемі. У тому протистоянні Куліш, радше, знаходиться на боці турків. Він вважає, що це протистояння для нас є шкідливим і часто інспірується брехнею:

«Співай же, Музо, про ту лжу велику, що вагонить над Сходом і Заходом, збиває письмаків із пантелику І туманом лягає між народом»661.

Маруся Богуславка ніби знаходить спільну мову між двома цивілізаціями. Хоча з одного й іншого боків є несприйняття один одного, протидія. Через усю поему проходить тема порозуміння українців з тюркським світом.

У віршованій драмі Куліша «Байда, князь Вишневецький» теж можна запримітити туркофільські мотиви. Головний герой твору намагається шукати правду, мандруючи Польщею, Османською імперією й Московією:

«Козако-Україно-Запорозька На те стоїть, на те живе й воює, Щоб люде в світі не забули правди. Дарами нас не можна підкупити, Шкода й словами пишними лестити. Чи в християн, чи в турків більше правди, за тих і кров ми будем проливати»662.

У поемі світи християнства й ісламу ніби стають рівноправними.

Через необачність Байда опиняється в руках турецького султана. Там він говорить:

«Не знайшов я правди в Польщі, Ні в вашім гарнім царстві, ні в Московськім, А в нас вона на Русі-України Сліпа й глуха, як мрець у домовині. Родивсь я рано: ще закон і віра І в нас одні, і в турка-безувіра, І в москаля, що широко сягає, І в поляка, що високо літає. Не хочу жити»