Наречені на свята - Лана Кохана

***

По прочовганій стежці ми йшли нога в ногу, хоча я й намагалася робити кроки ширше, аби видертися вперед.

— Ти злишся? — запитав знічев'я Тиміш.

— Ні, — відрізала я.

— Ти злишся, — зітхнув він.

На ґанок я ступила першою, однак ключі були в Тимоша, тож мені довелося відійти вбік. Його руки смикнулися до мене. Він хотів попросити мене потримати лижі, але не попросив.

Зайшовши всередину, Тиміш клацнув перемикачем. Світло не ввімкнулося, тож він стягнув чоботи й клацнув перемикачем уже в їдальні — те ж саме.

— Пробки повибивало? — припустила я.

Тиміш увімкнув ліхтарик на телефоні, перевірив щиток.

— Я миттю. — І він знов чкурнув за поріг.

Повернувся за десять хвилин і став навколішки коло комина. Я саме хотіла розпалити в ньому вогонь, але не знала, з чого почати, тому сиділа поруч і ґуґлила. 

— Освітлення нема по всій вулиці, — повідомив Тиміш, скручуючи газету в трубку. — Гілка впала на лінію електропередач і один із дротів обірвався.

Він чиркнув запальничкою й підніс газетку під димохідну трубу.

— То це надовго? — Я стежила за тим, як полум'я тягнеться догори.

— Як знати, — Тиміш загасив газетку. — Ремонтну бригаду вже викликали, але коли саме вони приїдуть, невідомо.

Він почав укладати дрова в топку.

Три середні поліна поздовж, три поперек. Ряд менших — поздовж, ряд поперек. Тріски, гілки, сухий спирт, запальничка.

— Ти покликав Галину до нас?

— Ніяк не звикну, що ти звеш бабусю Галиною.

— Повір, я теж.

— До неї прийшла кума. Вони чи то ворожать, чи то пліткують при свічках. Хай там як, мене вигнали. 

— І правильно зробили.

— Я хотів забрати хоча б собак, але ба веліла «йти гет». І я вирішив, що моє «гет» буде там, де ти.

Тиміш осміхнувся, а я склала руки на грудях.

Не смішно. Не мило. Навіть образливо трохи, у контексті останніх подій.

— Ми можемо поговорити про те, що сталося?

— Ти винен мені гарячий шоколад, — не вшанувала його поглядом я. — Але, схоже, сьогодні я його не отримаю.

А завтра не можна буде їсти весь день, та й Свята вечеря не припускає тринадцятої страви, хай і на рослинному молоці.

— На горищі була газова плита й балони, — зіп'явся на ноги Тиміш. — Я…

— Миттю? Так. — Я також підвелася. — Я з тобою. Може, там ще й ліхтарики на батарейках знайдуться. Чи бодай ті ж свічки.