Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- Та сама Руда? - Спитала старша сестра, зняла круглі окуляри з перенісся, й обвела мене прискіпливим поглядом. Такий собі маленький рентген на тоненьких ніжках.

      Мама Богдана - Олена Петрівна, яка щойно зайшла слідом за дівчатками, одразу відреагувала і тепер я наче на розглядинах. Хочеться зникнути та на жаль це неможливо. Тому прийдеться з достоїнством догравати свою партію. Розправила плечі й привіталася.

- Доброго дня, Олено Петрівно! Чудово виглядаєте! - Ну по великому рахунку мої слова дійсно відповідають дійсності. Для свого віку жінка виглядає бездоганно. Навіть молодше як мінімум років на п’ять. 

- Доброго, Віко! - Відповіла і навіть зобразила люб’язну посмішку. 

- Мама завжди хотіла подивитися на дівчину, яка майже зіпсувала нашому Богданчику життя! - Знову видала Іра, щойно жінка приєдналася до інших у кухні. Обожнюю цю дитячу безпосередність і вміння ляпати своїм маленьким язичком що заманеться.

      Бодька показав жестом, що обом не уникнути прочуханки за цю підставу і дівчатка притихли. Цікаво! Чи на довго?

- В тебе б і не така реакція була, - неочікувано став на мій захист Вася, - уяви, якийсь хлоп нахабно поліз би до тебе цілуватися, а ти з ним навіть не зустрічаєшся! - Виразно закінчив той.

- Бє-є! - Знову зістроїла незадоволену гримасу Іра, імітуючи приступ нудоти. 

- Отож бо! - Доповнив неВася і потайки підморгнув мені. 

       А я вже починаю поважати і любити цих малих бешкетників. 

     Васька відтопирив два пальці за своєю спиною, натякаючи, що я тепер їм винна вже по два морозива. Та будь ласка, аби горло не заболіло у цих ласунів.