Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- Це що за нахрін, Бейб? - Його брови зійшлися на переніссі, кулаки стиснулись, що аж пальці захрумкали. 

- Відвали від нього! - Викрикую. - Це хрещеник мами Лєри.

- Ясно! - Табло “скелі” одразу розслабляється, кулаки теж. У два кроки дістається упритул до Боді, плескає його по плечу. - Ти не приставав до моєї дівчини? - Запитує грізно! 

      Знову закочую очі під лоба. 

- Ні, не приставав, - відповідаю сама. Потім лише розумію, що не мала цього робити, коли вже на обличчі колишнього засяяла задоволена посмішка. Тобто я щойно сама підтвердила, що між мною і Марком все ж таки щось та є…

- Розслабся! Пожартував! Я - Марк! - Потиснув Боді руку з усієї сили, як він полюбляє це робити. Щось на кшталт перевірки. Та у нього жоден м'яз не здригнувся. 

- Богдан!  - Промовив мазнувши по моєму обличчю поглядом. 

      Та більше Марка в цей момент турбував все ж таки шлунок. Тож він відкрив холодильник і почав розглядати полички.

- То що? Є тут нормальні клуби? - Напхавши повного рота запитав у Боді Марк. 

- Дивлячись, що у твоєму розумінні “нормальний”, - видавив з себе відповідь. 

- Ладно! Розберемося. - Глянув на мене і насупився Марк. 

- То де я буду спати? Мала? - Звернувся вже до мене.

- Уявлення не маю! Але знаю точно де тебе не буде!

- І де ж це? -  О Боже, навіщо боксеру мозок? 

- Здогадайся! - Вигукую і йду геть. Досить з мене.