Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

     Підставляю губи, й тону в цих неймовірних відчуттях. Поцілунок повільний, наче я смачний десерт, а він смакує із задоволенням. Потім стає все більш і більш пристрасним. Не знаю хто там перший придумав “французький поцілунок”, але напевно вони зараз палять десь після побаченого, нервово затягуючись цигаркою. 

     Відривається від моїх губ і я нарешті помічаю, що його руки й досі міцно тримаються за стільницю, аж кісточки посиніли. В такий момент просто вже не знаєш де та межа. Хто кого зваблює, врешті решт, а хто тримається з останніх сил…

- Така моя відповідь тобі підійде? - Цікавлюся трішки оговтавшись.

- Напевно тобі вже час у ліжко! - Промовляє і зсаджує зі стільниці на підлогу. - Від гріха подалі. - Додає зовсім тихо.

     Щойно ноги опиняються на підлозі відчуваю, що мене повело, а сама починаю непритомніти.

     Одразу Богдан мене підхоплює, щоб не впала.

- Віко! Що з тобою! - Його холодні долоні торкаються мого лоба. 

- То я вже не Руда! - Намагаюся пожартувати та пересохлі вмить губи наче з дерева. 

- Ти дуже гаряча! Ти міряла температуру?

    Гаряча? То ось чому мені так спекотно…

- Ні! - Бурмочу й опиняюся п’ятою точкою знову на прохолодній стільниці. Кайф. 

     Дістає з аптечки термометр, який одразу опиняється у мене під пахвою.

- 38 градусів! - Вигукує, з таким виглядом наче в мене невиліковна хвороба. Це для вас хлопців 37.1 звучить наче вирок, а ми дівчата - носика пудримо і за роботу.

      Далі у Боді вмикається режим “Айболіта” вісімдесятий левел. Мовчки чекаю на жарознижуючий порошок. Розумію, сперечатися дорожче вийде. Слухняно п’ю, невеликими ковтками. Щоб ви зрозуміли, це не так вже легко, зважаючи на те, що він не зводить з мене погляду. Поводить себе настільки професійно і витримано, що я навіть відчула атмосферу лікарні, навіть здалося, що зараз обов'язково хтось має зайти зі словами: “мені тільки спитати” або “ця дєвушка за мною чергу займала”...

- Зі мною все буде гаразд! Чесно! - Намагаюся заспокоїти його в той час, коли він підхоплює мене на руки й несе на другий поверх до моєї кімнати. - Інколи таке буває коли сильно перенервую… 

- Угу! - Бурмоче й відкриває ногою двері моєї кімнати. 

- Дякую! - Видаю наостанок.

- На добраніч! - Зачиняє.