Наречені на свята - Лана Кохана

***

Наступний тиждень моя особиста доглядальниця строго стежила за тим, щоби я дотримувався постільного режиму. Утім, це не значить, що я дійсно лежав цілими днями. Маю на увазі, мені подобалося це, якщо Ліза лежала поруч. Чи зверху. Чи сиділа в мене на лиці… Проте в інших випадках я вислизав.

Бо ж не годиться скидати закупки на Лізу. Та й обов'язок прибирання закріплений за мною. І хоча робот-пилосмок — річ пречудова, сантехніку він не миє й поверхні від пилу не протира.

— Закладаюся, трохи пилу нас не вб'є, — щораз торочила мені на вухо Ліза.

— Але й барв у життя не додасть, — орудував сухою ганчіркою я.

По вечорах Ліза мазала мою рану гелем, який прописала лікарка. Звичайно, я міг би й сам це робити, але коли рану мазала Ліза, це часто закінчувалося мінетом, тож… Так, не в моїх інтересах було заважати їй про мене «турбуватися».

Словом, життя налагоджувалось. Я був сповнений щастя по вінця й волів, щоб це літо ніколи не закінчувалося. І тільки коли, бува, в очі впадав календар, шкодував, що в реальності так не буває.