По секрету твоя - Рошаль Шантьє

Його очі захоплюють мене в полон, і я мрію залишатися в заручниках якнайдовше задля ретельного вивчення їхньої зелені. Він торкається губами моїх. Не опираюся, тому що перервати його здається подібно смерті. Безумство якесь.

— Все, як я запам'ятав, — шепоче, гладячи мої скули, — Надзвичайно солодка, з терпким післясмаком, — захоплює мочку вуха, — Вишня. І пахнеш вишнею, — проводить носом по шиї, а після мене пронизує розряд. Губи. Його губи на моїй шиї. — Ти божевілля…

— Стій, — відхиляюся. Підхоплююся зі стільця, обіймаю себе руками, сподіваючись приховати пальці, що тремтять, — У мене є хлопець. Я не вільна. Можливо, тобі все одно, але мені ні. Ні, розумієш? — усвідомлюю, що кидаюся з боку в бік, коли Марк бере мої долоні у свої.

— Шшш, тихіше, дівчинко. Я зрозумів. Добре. Іди до мене, Тая, — ніжно, не наполягаючи, обіймає, і його руки ніби весь світ від мене відгороджують. — Отак, заспокойся, а потім ми поїмо. Адже не дарма ти все це вибирала, правда ж? Все добре, маленька, — гладить мене по волоссю. Я назавжди залишилася б у цих обіймах, якби могла.

Відчуваю дотик губ до маківки і піднімаю голову. Він уважно вдивляється в обличчя, закладаючи пасмо волосся за вухо.

— Нестерпно гарна ніжна Вишня, — ледь чутно шепоче.

— Ти плутаєш мої думки, — зізнаюся.

Очі в очі. Мої руки на його плечах, а його — на моєму обличчі та талії. Між нами шепіт. Шепіт, відвертість та зізнання.

Марк заплющує очі і закидає голову. Коли він дивиться на мене знову — атмосфера, між нами вже інша.

Сама припиняю те, що до божевілля хочу продовжити: роблю крок назад, перериваючи обійми. Відходжу ще, але він ловить мою руку і веде до столу. Усаджує, наливає у склянки сік і бере до рук прибори.

Повторюю процедуру суто механічно, настрій зіпсовано. Не можу пояснити. Знаю, що все зробила правильно, але щастя це мені не приносить.

— Пробач… — дивлюсь у тарілку.

— Припини, — надто різко звучить для насиченого нервами вечора. — Тобі нема за що вибачатися, Таю. Я дорослий чоловік і вірна жінка викликає в мені лише повагу. А ось осел, що відпустив тебе одну і не обтяжує себе дзвінком, викликає лише неприязнь. Не знаю, де мізки цього хлопця вештаються.

— А він і не хотів пускати. Просто путівку подарували батьки. Він намагався змусити мене відмовитися, але стосунки лише більше розладналися...

— Тобто він ще й образився на тебе за це? — підкидає брови Марк, в усмішці, підводячи куточок рота.

— Ілля складна людина, але не погана, — так, я цілком згодна з ним, але дурна впертість змушує мене захищати свого хлопця.

— Звичайно, але надто щасливою ти не виглядаєш. Та він твій вибір, тому… – відпиває сік.

— Батьківський, — слова зриваються з губ раніше, ніж встигаю подумати.

—Вибач що? — різко повертає голову мій співрозмовник.

— Мої батьки вважають його ідеальною партією… — бурмочу. Мені не слід було це говорити.

— І що? Вони можуть бажати тобі в чоловіки хоч інопланетного жителя, вирішувати все одно тобі.

— Ні, ти не розумієш. Я не можу відмовитись, ясно?! — Марк розпливається, і я відвертаюсь, щоб він не бачив моїх сліз.

Чоловік відсуває своє крісло, береться за підлокітники мого і разом із кріслом повертає мене до себе. Ми сидимо впритул, його руки на моєму підборідді змушують підняти голову і дивитись у вічі.

— Чому не можеш? Що такого станеться, якщо ти відмовишся?

Не скажу. Я ніколи і нікому в цьому не зізнаюся. Тому що це соромно. А я хочу припинити мимоволі запущений мною процес жалю.

Я хочу пожити так, як хочу я хоч трохи. Хочу відчувати. Хочу бути собою. І все це найлегше вдається поруч із ним. Батько ніколи не дізнається про це. Ніколи.

— Поцілуй мене…

Солодощів поцілунку, як пишуть у книжках я не відчуваю, як і минулого разу. Порок і збудження – ось опис його губ. Правильність його рук на моєму тілі не поділася нікуди, а бажання в його очах настільки виразне, що я відчуваю себе найпрекраснішою жінкою цього світу. Саме жінкою, не дитиною. Найкрасивішою, найсексуальнішою, а головне — його. Він зараз мій, і все, чого я хочу — дарувати себе йому у відповідь. Невідомо, скільки в нас часу: секунда, година, вік; ми тільки почали поцілунок, а мені вже мало. Він моя вода, так само необхідний. Я відчуваю це на якомусь тваринному рівні та не розумію, де норма.

Поцілунок все триває, розповсюджуючи жар по всьому єству, а його руки виконують порочний танець на моєму тілі. Він точно знає, де торкатися, тому що я вигинаюсь сильніше і сильніше під його долонями, усвідомлюючи насолоду думки, що ухиляюся від неминучого. Наша гра продовжується. Нам подобається. Не бажаючи залишатися в боржниках, проводжу руками по його плечах униз, гладжу торс через білу футболку. Його руки — окремий вид мистецтва: м'язи та вени, чорт... Хочу намалювати.

Ох… ні… пізніше…

Я не пам'ятаю, як ми піднялися з крісел, але пам'ятаю, як його пальці стягнули з мене лонгслів, і він швидко опинився біля наших ніг. Здавати назад було б пізно, навіть якби я хотіла, а я хотіла продовжувати.

Він веде вологу доріжку від підборіддя по шиї до ключиці, і захоплює в солодкий полон ніжність лівих грудей.

- Аххх, - стримуватися не вистачає сил, а я не знаю, чи подобається йому наскільки я відверта. Але побачити його реакцію не можу. Його губи продовжують розправу, не даючи можливості розплющити очі від надмірного задоволення.

Він позбавляє волі, позбавляє думок…

Я відчуваю тільки те, що він хоче віддати мені. Його руки вивчають мій хребет, спускаючись до попки і стискають її. Вкупі з губами, які грають з моїми правими грудьми відчуття неймовірні, і мій вскрик стає голосніше. Я закушую губу, а думок вистачає лише на те, щоб задерти його футболку та торкнутися пальчиками преса. Вісім. Кубиків вісім.

— Чуттєва дівчинка ... — обдає теплим подихом вушну раковину, поки його пальці безперешкодно минаючи плоский живіт, спускаються під резинку моїх трусиків. Другою рукою Марк притримує мене, не дає вирватися з солодкого полону, і я хничу від гостроти почуттів.