По секрету твоя - Рошаль Шантьє
— Доброго ранку, — усміхається Марк, перевернувши мене на себе. Ми знову заснули, і ось, через кілька годин сну я почуваюся бадьорою.
— Добре, — шепочу кудись у груди. Його руки м'яко погладжують моє тіло, поки я обводжу нігтиком його прес.
— Сподіваюся, ти відпочила, — піднімаю голову і бачу, як ховаються в його очах бешкетники.
— До таких марафонів я не звикла, — хмикаю, намагаючись сховати сором'язливість, але щоки палають так, що я відчуваю це, а посмішка чеширського кота на губах Марка підтверджує мою правоту.
— Збентежена та войовнича — диявольське поєднання. І шалено збуджуюче, — мурличе, вигинаючи брову, а я відчуваю його руку, що спускається з попереку нижче і нижче ... Силюсь відважно перегледіти Марка, але коли його пальці торкаються низу живота, схоплююся з ліжка, ховаючи розпалене обличчя в долонях:
— Я в душ, - кричу перш, ніж зачинити двері ванної і чую його сміх.
Притуляюсь спиною до дверей, глибоко вдихаю і розпливаюсь у дурній, якійсь блаженній посмішці.
Випадковий перехожий напевно вирішив би, що я збожеволіла і викликав би лікаренку, але звідки у ванні взятися випадковому перехожому? Це ж не аеропорт і не гірськолижний курорт.
Передбачливо замикаю за собою двері на замок. Можливо, Марк зрозуміє, що мені потрібно залишитися наодинці з собою, проте залишати йому вибір не стану.
Думки про мою зраду не дають спокою, але я приймаю реальність: мені хотілося забути, піти від минулого, розчинитися в цих миттєвостях і нехай зараз я відчуваю себе бридко, знаю: воно того варте. Варте навіть гіркоти в дальньому кутку моєї совісті, бо я так само усвідомлюю і те, що повела себе, як остання повія.
Кутаюся в халат, намагаючись залишити всі похмурі думки в похмурій кімнаті, як я назвала ванну; розчісую волосся і виходжу.
Марк лежить на ліжку і клацає в ноутбуці. Побачивши мене на губах виникає посмішка, і я усміхаюся у відповідь, трохи зніяковіло відводячи очі.
Так. Нерозумно соромитися людини, з якою було... багато, але я не вмію інакше.
— Наш рейс перенесли на завтра, туман не розвіявся, тож сьогодні ти моя. Іди до мене, — відкладає ноутбук на тумбу, і плескає по ліжку, запрошуючи.
Акуратно сідаю, але мене згрібають в обійми.
— Дивовижно приємно прокидатися з тобою, Вишня, — каже, цілуючи у скроню.
— Мені з тобою теж… — шепочу. І це чиста правда: з Іллею ми ніколи не ночували разом, але мені ніколи не хотілося. Хотілося зникнути.
— Моя юна дівчинко, від чого ти біжиш у своїй красивій голівці? — це питання вводить мене в ступор.
— Марк, — зазираючи в його очі, торкаюся щоки, бо так я ближче до нього і так мені спокійніше, — не хочу брехати тобі, але й відповідати не хочу. Будь ласка, не змушуй мене…
— А ти вмієш брехати, Таю? — заправляє волосся мені за вушко, і я веду головою, щоб його долоня опинилась на моїй щоці.
Притулившись, млію від почуття довіри, що заповнює мою душу. Прикриваю очі і знизую плечима. У його очах щось миготить. Щось, що робить його образ трошки м'якішим, уразливішим. Тільки на мить.
— Іди сюди, — він садить мене на стегна обличчям до себе, спираючись спиною на узголів'я ліжка, обіймає за талію, а я кладу голову на його плече. Знаю, що за довіру потрібно платити, але дуже хочу вірити в краще. Тому тут, у цьому готелі хочу залишатися собою до кінця.
Хочу, щоб мені було про що згадувати, якщо мій план не вигорить.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно