Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Припускаю, - повернула голову на бік, ніби вона була птахом, Андромеда, - до Потойбіччя. А ти – замри і не рухайся і не розмовляй, допоки я тобі не дозволю.

    Пані Марта завмерла. Ра Он та Радомир витріщалися на доньку професора, яка підійшла до Вести та вивільнила панну Грозу з магічних пут.

   - Радомире, допоможи моїй подрузі прийти до тями. О, я забула, що на вас з Ра Он те дурне закляття. Мабуть, - додала вона, знімаючи з вух хлопця та найкращої подруги заклинання, - я тоді справді була вагітна, і це не дозволило мені звільнити моїх друзів та коханого. І прошу…, - а тоді вона втратила свідомість та впала на руки Радомира та Ра Он.

   - Мабуть, треба зняти з Роді цю пектораль, - припустив Радомир.

   - Спробуй доторкнуться до неї, і ти – труп! – Перелякано сказала Ра Он. – Ти так вб’єш Амі. Йди, допоможи Весті.

    Радомир смикнувся та кивнув. Веста все ще була, ніби рослина. Хлопець сів біля неї, перевіряючи пульс панни Грози.

   - Твоя мама не заслуговує на таку доньку, як ти. Я розумію, це - тебе сильно прибило. Але ти маєш жити заради інших людей, які тебе цінують! – Сказав спадкоємець банкіра, а Веста не поворухнулася.

    Андромеда так само неочікувано, як втратила свідомість, прийшла до тями, здивовано поглянула на Ра Он та кинулася на шию переляканій найкращій подрузі.

   - Ці кляті амазонки вбили мого коханого! – Розридалася реінкарнація чаклунки Ія. – Я й досі відчуваю той біль, який охопив мене тоді! Це – найгірші тортури у світі!

   Її виття були настільки тужливими та сповнені болю, що навіть Веста, яка думала, що всі її почуття назавжди зникли, здивовано поглянула на доньку професора історії.

  - Заспокойся, - спробувала заспокоїти подругу Ра Он, погладжуючи Амі по спині. Вона просувалася навмання, бо ще ніколи не заспокоювала когось, хто був реінкарнацією істоти минулого, яка переродилася та досі мала пам’ять про своє минуле життя. – Якщо він не був безсмертним, він би і так помер. Все ж, три тисячі років минуло. Якщо тебе це заспокоїть, то він, мабуть, теж вже переродився.

   - Що? – Поглянула в очі Ра Он Андромеда. – А, - вона витерла сльози паперовою хустинкою, яку їй начаклувала найкраща подруга. – Ти – права. Мені лише залишилося знайти його та прожити наші щасливі життя разом.

    Ра Он знервовано смикнулася.

   - Ти хочеш, - не повірила своїм вухам панна Кан, - знайти чоловіка, що помер три тисячі років тому та одружитися із ним? – Андромеда знизала плечима, ніби погоджуючись. – Але ж ти його геть не знаєш! А якщо він - одружений та має п’ятеро дітей? Чи збоченець? Чи…

   - Мій принц, - сухо відповіла вона, - найкращий. Він ніколи не одружиться на іншій. Ти просто ще його не знаєш.

   - Але ти теж не знаєш, на що він перетворився за ці три тисячі років! Ми не повинні відшукувати своїх коханих з минулих життів у житті цьому!

   - Якщо тобі не хочеться віднайти своє кохання з минулого життя, то ніхто тебе не змушує до цього. А я дуже добре пам’ятаю, які потужні були мої почуття до нього, тож я його розшукаю. Сподіваюся, - вона звернулася до Вести та Радомира, - ви мені у цьому допоможете.

   Вони не встигли відповісти, бо у печері, ніби нізвідки, з’явилася юна пані із довгим зеленим волоссям, яка замість ніг мала щось, що скидалося на декілька хвостів змій. Четвірка юних створінь перелякано на неї витріщалася, і лише пані Марта сполохано кліпнула.

   - Ти хто? – Запитала Ра Он, штовхаючи Амі собі за спину.

   - Ти мене не впізнаєш? – Підняла брови новоприбула пані. – Я – та, кого скіфи та давні амазонки називали «Змієнога богиня».

   - Ти ж – лише вигадка! – Зойкнула Ра Он.

   - Я схожа на вигадку? – Підняла брови дівчина з зеленим волоссям, а тоді поглянула на пані Марту. – То це - вона все влаштувала? Весто, вибач я би хотіла залишити твою маму з тобою, бо ти - дуже гарне дитя. Але я боюся, що якщо я навіть зітру її пам'ять, вона все одно все згадає та почне все з початку, але вже знатиме, чого уникати.

   - Ви її вб’єте? – Перелякалася Веста.

   - Ні, - похитала головою новоприбула, - я її заберу туди, де вона буде жити у радості, щоправда нічого не пам’ятатиме. Мені шкода позбавляти тебе мами, - додала вона сумно. – Але я зроблю так, що всі думатимуть, що Марта загинула в автокатастрофі декілька років тому. Тож, ніхто не здогадається, що вона накоїла. Хочеш і ти так думатимеш?

   - Ні, - похитала головою Веста. – Я хочу пам’ятати, які гени я успадкувала.

   - До чого тут гени?! – Обурилася Ра Он. – Лише ми самі визначаємо свій шлях. Я не вірю у спадковість, - додала вона.

    - Йди до мене, - сказала пані з зеленим волоссям, а тоді опустила свої руки на голову Вести. Дівчина зойкнула.

   - О! Дякую! Тепер я зможу рухатися далі. Зараз, те, що відбулося щойно, мені здається лише давнім, вже не таким болючим, спогадом.

   - Але, все ж, - булькнула Андромеда, - хто Ви?

   - Ну, в сучасному світі, ви називаєте мене: «Матінка-Природа», - зітхнула дівчина з зеленим волоссям та перетворила свої хвости на ноги, які прикривала довга лляна спідниця. А тоді клацнула своїми тонкими пальцями, і пані Марта зникла. Веста зітхнула, а Радомир дружньо потиснув її руку. Дівчина сумно посміхнулася.