Платформа - Мішель Уельбек
— Ось як? — здивувався я. — І хто він?
— Лікар… — вона трохи насупилася. — Звісно, у такої як я, зовсім інший стиль життя.
— Але ж у тебе гарантована робота… — оптимістично мовив я. — Всі тайці хочуть стати чинушами.
Вона з сумнівом подивилась на мене. Проте це була чиста правда. Державна служба справляла на тайців справді магічне враження. Так, у Таїланді всі чиновники корумповані. Їм не просто гарантована робота, вони ще й неймовірно багаті. Вони можуть собі дозволити все, що заманеться. «Що ж, добраніч… — сказав я, прямуючи до бару. — «Дякую…» — відповіла вона, червоніючи. Не знаю, що на мене найшло тої миті, чому я вирішив вдати з себе людину, яка знається на житті; певно, старію. У мене були великі сумніви щодо цієї дівчини: тайці з півночі країни зазвичай дуже вродливі, але іноді вони вже занадто це усвідомлюють. Увесь свій вільний час вони проводять перед дзеркалом, повною мірою розуміючи, що їхня краса є для них основним економічним багатством та козирем. Вони стають вередливими й розбещеними. З іншого боку, на відміну від західних модниць, Кім не могла збагнути, що Ліонель сам був істотою з ведмежого кутка. Основними критеріями визначення рівня фізичної краси є молодість, відсутність фізичних і розумових вад, а також відповідність загальновизнаним нормам; це універсальні критерії. Додаткові, відносні й нечіткі критерії навряд чи оцінить дівчина, вихована на іншій культурі. Ліонель зробив ставку на екзотику і не прогадав. «Що ж, — подумав я, — я зробив усе, що міг, щоб допомогти йому спробувати стати щасливим».
З келихом «Сент-Естефу»[76] я сів на лавку, щоб подивитись на небо у зорях. Дві тисячі другий рік мав знаменувати для Франції входження в єдиний європейський грошовий простір. Крім того, передбачалася ціла низка важливих подій: чемпіонат світу з футболу, президентські вибори, різноманітні заходи у сфері засобів масової інформації. Місяць освітлював скелясті береги бухти; опівночі планувався феєрверк. За кілька хвилин до мене підсіла Валері. Я обійняв її, поклав голову їй на плече. Я ледь розрізняв риси її обличчя, але я безпомилково впізнавав добре знайомий запах і текстуру шкіри. При перших вибухах ракет я помітив, що на ній була та ж сама зелена напівпрозора сукня, яку вона носила рік тому, напередодні Нового року у Кох Пхі-Пхі. У мене виникло тривожне відчуття. Коли вона торкнулась моїх губ своїми губами, мені здалося, що світ змінюється. Дивно: менше за всіх я заслуговував на такий дарунок долі, але я отримав шанс ще раз пережити це. Надто рідко в житті людина отримує другий шанс; це суперечить усім законам природи. Я міцно стис її у своїх обіймах. Зненацька мені захотілося розплакатися.
15
Якщо любов не може домінувати у всесвіті, як зможе панувати розум? Усе практичне верховенство належить активній діяльності
Огюст Конт
Човен плив нескінченною бірюзовою гладінню моря. Мені не треба було думати про послідовність рухів. Ми дуже рано вирушили у путь, прямуючи до напрямку Кох Майї, лавіруючи між коралів та величезних вапнянкових скель. Деякі з них мали форму кільця. Вузьким проритим у скелі каналом можна було потрапити до центральної атолової лагуни. Усередині вода кольору зеленого смарагду була нерухомою. Лоцман зупинив двигун. Валері подивилась на мене, ми мовчки, не рухаючись, дивились на цю красу. Час спливав у абсолютній тиші.
Ми висадились на острові Кох Майя, у бухті, захищеній високими кам’яними стінами. Внизу метрів на сто простягався вузький і вигнутий пляж. Сонце вже високо стояло в небі, була одинадцята година. Лоцман знову завів катер і поплив до Крабі. Він мав приплисти за нами надвечір. Щойно ми увійшли у бухту, звук мотора затих.
За винятком сексуального акту в житті людини дуже мало хвилин, коли тіло радіє простому щастю життя, наповнюється радістю лише тому, що воно існує на цьому світі. Мій день першого січня був повністю насичений такими хвилями. У мене залишились лише неясні спогади про цю насиченість. Мабуть, ми купались у морі, грілися на сонці й кохалися. Не пригадую, щоб ми багато розмовляли чи оглядали острів. Пам’ятаю запах Валері, смак солі, яка підсихала на її тілі. Пам’ятаю, як я заснув, увійшовши у неї, і прокинувся від її фрікцій.
Човен повернувся за нами о п’ятій вечора. На терасі готелю, який нависав над бухтою, я випив кампарі, а Валері — Маї Таї.[77] Вапняні шпилі гір здавалися майже чорними в оранжевому світлі. З пляжу, обмотані рушниками, повертались останні відпочиваючі. За кілька метрів від берега, міцно притиснувшись один до одного, у теплій воді бавилися двійко закоханих. Промені сонця, яке вже сідало, відбивалися від золотого даху пагоди. У тихому повітрі розлягалися протяжні дзвони. За буддійською традицією, після кожного здійсненого благодіяння або благородного вчинку слід пом’янути його храмовими дзвонами. Це весела релігія, яка поширює у всесвіті свідчення про скоєні людьми благородні вчинки.
— Мішелю… — озвалася нарешті Валері після тривалого мовчання, дивлячись мені прямо у вічі. — Я хочу залишитись тут.
— Тобто?
— Залишитись тут назавжди. Я розмірковувала увесь день: це цілком можливо. Досить лише призначити мене директором цього курортного містечка. У мене є відповідний диплом, знання і досвід.
Я подивився на неї і нічого не відповів; вона взяла мене за руку.
— Тільки треба, щоб ти погодився піти з роботи. Ти згоден?
— Так. — Я відповів відразу, не роздумуючи. Ще ніколи в житті мені не було так легко приймати рішення.
Ми побачили, як Жан-Ів виходив із масажного салону. Валері жестом підкликала його, і він сів біля нас. Вона відразу розповіла йому про свій новий план.
— Що ж, — вагаючись, мовив він. — Звісно, в офісі будуть трохи здивовані. Але ж ти розумієш, що це пониження. Твоя зарплатня зменшиться принаймні удвічі. Інакше буде несправедливо стосовно до інших.
— Я розумію. Мені на це начхати.
Він ще раз уважно подивився на неї, здивовано похитав головою.
— Та якщо ти так вирішила… Якщо ти цього прагнеш… Врешті-решт, я — директор «Ельдорадо» і вправі призначати директорів клубів за власним бажанням.
— Отже, ти згоден?
— Так…
