Платформа - Мішель Уельбек
Коли я розповів Валері про цю зустріч, вона трохи збентежено подивилась на мене. Вона зовсім не пам’ятала Ліонеля. Саме в цьому полягала основна його проблема: він був непоганий хлопець, але в нього не було нічого примітного. Надто стриманий, надмірно скромний, дуже важко втримати в пам’яті бодай якісь спогади про нього. «Гаразд, — зрештою мовила вона. — Якщо тобі це буде приємно. Звичайно, тобі не доведеться платити п’ятдесят відсотків, я розповім. У мене буде кілька запрошень на тиждень відкриття. Початок — першого січня». Наступного дня я зателефонував Ліонелю, щоб повідомити, що його подорож буде безкоштовною. Цього разу це було занадто, він не міг мені повірити, навіть довелося докласти певних зусиль, щоб переконати його прийняти запрошення.
Того ж дня я зустрівся з молодою художницею, яка прийшла показати мені свою роботу. Її звали Сандра Хексжтовуайан або щось подібне, я не зміг запам’ятати це прізвище. Якби я був її агентом, то запропонував би змінити його на Сандру Холідей. Це була зовсім молода дівчина в досить банальних штанях та футболці з дещо круглим обличчям та коротким кучерявим волоссям. Вона закінчила Інститут Мистецтв Кана. За її словами, вона працювала виключно зі своїм тілом. Я занепокоєно подивився на неї, поки вона розкривала свій портфель. Я сподівався, що вона не показуватиме мені фотографії пальців ніг чи щось подібне після втручання пластичного хірурга, мене вже дістали такі історії. Але ж ні, вона простягла мені поштові листівки, які вона зробила, з відбитками своєї піхви, яку вона пофарбувала в різні кольори. Я обрав бірюзовий і бузковий, а ще пошкодував, що не приніс в обмін фотографії свого члена. Ідея була дуже симпатичною, але пам’ять нагадувала мені, що Ів Кляйн уже робив щось подібне ще сорок років тому; мені буде важко відстояти її проект. «Звичайно, звичайно, — погодилась вона. — Це треба розглядати як експеримент зі стилем». З цими словами вона дістала із картонної упаковки більш складний предмет із двох коліс різною розміру, пов’язаних між собою тонкою гумовою стрічкою; керувати цим пристроєм можна було за допомогою спеціальної ручки. Гумова стрічка була вкрита маленькими пластмасовими пірамідальними горбками. Я повернув ручку, провів пальцем по стрічці, яка почала рухатися; це викликало щось на зразок, як здалося, приємного тертя. «Це муляж мого клітора», — пояснила дівчина. Я відразу відсмикнув палець. «Я сфотографувала його через ендоскоп у момент ерекції, занесла знімки до комп’ютера. За допомогою тримірної графіки я надала їм об’єму, змоделювала процес за допомогою рейтрейсингу,[72] потім відправила на завод». Мені здалося, що вона надто захоплюється технічними подробицями. Я знову покрутив ручку, скоріше машинально. «Так і хочеться доторкнутись, правда? — задоволено мовила вона. — Я планую з’єднати його з опором, щоб запалити електричну лампочку. Що ви про це думаєте?» Правду кажучи, я був проти, мені здавалось, що це зашкодить простоті концептуального задуму. Для сучасного митця ця дівчина була доволі симпатичною; я б навіть запропонував їй колись розділити з нами груповий секс; впевнений, вони з Валері добре б знайшли спільну мову. Проте я дуже швидко зрозумів, що в моєму становищі це може бути розцінено як сексуальне домагання. У розпачі я продовжував вивчати пристрій. «Знаєте, — сказав я, — я займаюсь переважно фінансовим аспектом проектів. Що ж до естетичної цінності, вам слід зустрітися з мадемуазель Дуррі». Я записав їй на візитці прізвище й номер телефону Марі-Жан. Зрештою, вона має розумітися на всіх цих винаходах з клітором. Дівчина, здавалося, трохи розгубилась, проте простягла мені пакетик, наповнений пластмасовими пірамідами. «Я вам залишу кілька муляжів, — мовила вона. — На заводі мені зробили багато». Я подякував їй і провів до виходу. Перед тим як попрощатись, я запитав, чи мали муляжі реальний розмір. Звісно, запевнила вона, це була частина її проекту.
Того ж вечора я уважно вивчав клітор Валері. Досі я не приділяв йому належної уваги. Коли я пестив його чи лизав, це входило в загальну схему кохання, я запам’ятав позицію, яку я мав зайняти, та ритм рухів. Але тепер я дуже пильно роздивлявся цей маленький орган, який бився перед моїми очима. «Що ти робиш?» — здивовано спитала вона, пролежавши десь хвилин з п’ять з розсунутими ногами. «Артистичне дослідження…» — відповів я, коротко лизнувши її поміж ногами, щоб задовольнити її нетерпіння. У муляжі дівчини, звісно, бракувало смаку та запаху; але якщо не зважати на це, схожість, безперечно, була. Після огляду я розсунув двома руками піхву Валері і почав короткими і дуже точними рухами язика лизати її клітор. Невже довге очікування так посилило її бажання? Чи це через мої більш точні та уважні рухи? Нехай там що, але вона відразу кінчила. Втім, подумав я, ця Сандра скоріше за все прекрасний митець; її проект змушує по-новому подивитися на світ.
14
З початку грудня стало зрозуміло, що клуби «Афродіта» матимуть великий історичний успіх. Листопад в індустрії туризму традиційно вважається найбільш важким місяцем. Жовтень — пізня осінь, у грудні починається період свят, але рідко, дуже рідко люди їдуть у відпустку в листопаді, за винятком кількох розважливих та запеклих холостяків. Але перші результати, які надійшли з клубів, були напрочуд обнадійливими: наша формула відразу набула великого успіху, можна було навіть сподіватися на прорив на ринку. Того таки дня, коли надійшли перші звіти, я вечеряв з Валері та Жан-Івом. Він якось дивно
