Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки - Неля Шейко-Медведєва
Словом, новочасна українська дворянка, дарма що внучка скромної вчительки, котра й досі живе в селі й порає козу та двійко поросят.
Зоряні вже під сорок, проте вона виглядає молодшою за Лєрку, якій не більше тридцяти. Шість років тому Лєрка «прославилася» завдяки книженції, в якій вона відверто, не добираючи слів похвалялася своїми сексуальними забавами з кількома політиками другого ешелону. Нічого цікавого, дійсно пікантного, шаржовані портрети оглуплених бабіїв, цинічні описи банальних коїтусів, за що авторку виперли з газети, в які вона працювала. А один з «потерпілих», кажуть, навіть відлупцював її тет-а-тет.
«Дурна дівка! Хто її тепер заміж візьме!» — нещиро жаліли Лєрку співробітниці редакції. І даремно, бо слава-нетіпаха допомогла Лерці не лише вклинитися в напіввищий світ, а звідтам на ТВ, але й вийти заміж за підприємливого художника Сєву, який успішно привертав увагу критиків і заможних клієнтів до своєї розмодерної творчості гучними піар-скандалами. Звісно, не без допомоги своєї телегейші…
А Зоряна, дарма, що незаміжня, має незаплямовану репутацію. Чому ж вона згодилася?…
Лєрка в костюмчику «від кутюр», проте… Їй до Зоряни, як матрьошці до Джоконди. А посмішечка яка! Запобіглива й водночас…
Вона зрозуміла це й жалкує, що запровадила Зоряну в свій «чайний будиночок»?
Вмикаю звук.
Лєрка. Зоряно, ви ще молода жінка…
Зоряна. Не «ще». Я справді молода!
Л. Проте, одна з найуспішніших жінок столиці…
З. (з чемним викликом) І не тільки столиці.
Л. О, так! Саме тому я запросила вас. Щоб ви поділилися секретом свого успіху.
З. Успіх — це самопочуття. Я змалку відчувала себе успішною, і підрісши, намагалася робити все якнайкраще, що не втратити, не ущербити це прекрасне відчуття. Оце й весь секрет!
Л. Я згодна з вами! Головне — впевненість, проте небезпідставна… Хотілося б, щоб ви щиро й відверто розповіли нам, так би мовити, про джерела своєї впевненості… Як має поводитися, що має чинити жінка, щоб почувати себе впевнено… завжди й повсюдно?
З. Подобатися чоловікам!
Л. (аплодує) Браво! Браво! Дякую вам за те, що ви, на відміну від інших бізнесвумен, не прикидаєтеся, не стверджуєте, що забагатіли без чоловічої допомоги, підтримки, врешті-решт, грошей…
З. (посміхається) Я зрозуміла вас. Ви хочете почути імена чоловіків, які започаткували мій бізнес. Мушу розчарувати — жодний чоловік не ділився зі мною своїми статками. Все, що я маю, я здобула сама — від першої копійки до останньої, але…
Л. (перебиває її) Не вірю! Ви дочка, якщо не помиляюся, інженерки…
З. … але завдяки чоловічому захопленню, вірному коханню.
Л. Справді? А кажуть, що у вас нема коханців. Що ви така собі Снігова Королева, схибнута на зароблянні грошей. Що ваш успіх — це, так би мовити, реванш за… злиденне дитинство.
З. Почнемо з кінця. Дитинство моє, по-перше, не було злиденним. По-друге, злидні й комплекси — це дійсно потужні стимули, проте нетривалі й ненадійні. Заробить жінка (я зараз мовлю винятково про жінок) мільйон чи двадцять — і край!
Л. (сміється) Зроджується бажання не заробляти, а витрачати?
З. Й водночас — прагнення великого, незрадливого кохання.
Л. Вона заводить собі коханця, той спустошує її гаманець…
З. Гірше — душу. А зраджена жінка — що поранена птаха. Вона ще може злетіти, навіть високо, проте вже ніколи не сягне неба. Це зліт відчаю, змага з болем. І коли біль пригасає, вона опускається на першу-ліпшу гілку й міцно тримається за неї. Або ж падає до ніг, але вже не того, хто її підранив, а іншого «шукача скарбів», і втрачає все. Вдруге подарувати крила їй може хіба що надмір кохання, тобто кохання не одного чоловіка, а багатьох…
Л. Можливо. Але ж як домогтися цього «надміру»?
З. Самій кохати. Але розумно.
Л. Тобто кокетувати, «динамити», «морочити»?
З. Ні! Щиро кохати, залишаючись якнайдовше, а то й назавжди недосяжною! Королівною, яку треба повсякчас завойовувати! Зорею в небі, яку чоловік не може вхопити знічев’я і потоптати чи сховати за пазуху, щоб зігрівала лише його.
Л. (іронічно) Жрицею Венери, проте без сексу?
З. Радше, жрицею Вести…
Л. У наш час? Коли поціновується передовсім секс?
З. Ким поціновується? Розбещеними хлопчиками, які, не спізнавши кохання, прагнуть дурманного, «наркотичного» сексу, чи пересиченими череванями, недоріками, душевними й духовними банкрутами, які ніколи не кохали, а лише сексували?
Л. Ви, як я бачу, дуже різко, навіть безапеляційно розмежовуєте кохання й секс.
З. Так! Тому що кохання — це прекрасне поривання душі, а секс — поклик тіла, його голод і його пожива. Кохання окрилює, надихає, облагороджує людину, дарує їй прекрасні, іноді навіть незагойні страждання, а секс зрівнює людину з твариною, приносить, подібно їжі, короткочасне задоволення, полегшу, й водночас розпалює бажання скуштувати чогось іншого. Й насичуватися, насичуватися… до гикавки, до блювоти…
Л. Не думаю, що всі глядачі згодяться з вами, тому що є маса прикладів, коли кохання й секс успішно поєднувалися, чудово доповнювали одне одного…
З. Так. Проте, ненадовго. Бо що не кажіть, а це різні стихії. Я здогадалася рано, напівдитиною, що секс може подарувати мені миттєву радість, а кохання… навіть якщо пригасає, то залишає в серці жарину, яка з роками перетворюється на діамант.
Л. Виходить, ви у нас — успішна збирачка діамантів?
З. Можна сказати й так.
Л. Завжди окрилена, тому й успішна.
З. Так.
Л. (насмішкувато, з недовірою) Невже ніхто з ваших… платонічних за коханців не зрадив вас? Навіть замолоду?
З. Ніхто. Хоч я і була такою собі… мовчкуватою дівчиною в окулярах.
Л. Як ви гадаєте, чому?
З. Непросте запитання. Напевне, тому, що я завжди була щирою.
