Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Любовні романи » Проклята краса - Дарина Гнатко

Проклята краса - Дарина Гнатко

Читаємо онлайн Проклята краса - Дарина Гнатко
далі довірився давньому товаришу, який йому допоміг.

А тепер він приїхав у цей далекий, небезпечний край, аби забрати її з собою, викрасти із заслання та вивезти за кордон. Бо тут, на рідній землі, йому вже не було життя.

— Аню, ти згодна поїхати зі мною?

Ганнуся просяяла щасливою посмішкою.

— Любий, ти ще й питаєш?

Двадцять років по тому…

Марсель, Франція

— Вам лист, мадам Анно!

— Дякую!

Узявши в листоноші конверт, Ганна зачинила за собою хвіртку і повільно пройшла стежкою, що зміїлась поміж смарагдово-зеленої трави, до невеликого двоповерхового будинку з біло-блакитними стінами й такими ж ставнями. Опустившись у плетене крісло, вона замислено поглянула на конверт, на чіткий мамин почерк, але розкривати його не квапилась. Кожного разу, коли приходили листи від мами, перед Ганною мов оживало минуле, робилось близьким те, що існувало далеких двадцять років тому: рідні Пироги, Кременчук, перші місяці подружнього життя з Дмитром. Яким видавалось воно все нереальним тепер у затишку спокійного життя в Марселі. Вона й досі не втомлювалась дивуватись тому, як змогли вони дістатись Хабаровська, а з нього — вже молодими батьками двох крихіток-близнюків — сина та доньки — доплисти до Франції. Саме ця мандрівка морями і вплинула на майбутнє її коханого Дмитра. Він, колишній майор НКВС, став морським капітаном.

Для життя вони вибрали південь Франції — чудове місто Марсель, де таке неймовірно синє море. Вони з Дмитром пережили багато чого: і невлаштованість перших років, і війну з німцями, і довгі рейси Дмитра. Але поступово життя вирівнювалось, налагоджувалось. За первістками — Настусею та Андрійком — у них уже тут, у Марселі, народилось ще трійко діточок. І ось зараз, у свої неповні тридцять дев’ять, Ганна знову була важка. Важка своєю шостою дитиною. Погладивши округлий живіт, вона всміхнулась. Усміхнулась, пригадавши маму. Маму, яка народила в сорок два.

Коли почалась війна, батька відразу ж забрали на фронт, а за ним пішов і дядько Данило, який не захотів відсиджуватись у затишку свого відділку. Повернувшись через рік з пораненням, він не застав трагічних подій у своїй родині. А трапилось те, що Дарина, ще до війни побравшись з Прокопенком, усе частіше стала ловити його на зраді. З часом він знахабнів настільки, що вже не приховував від неї своїх зрад. А одного ранку майора Прокопенка знайшли з перерізаним горлом біля його дому. Хто це зробив, з’ясувати не вдалось. А Дарина, вагітна від нього, не витримала. Наклала на себе руки.

А за нею померла й тітка Глашка, яка просто не витерпіла цього удару, бо Дарина для неї була усім у житті. Так дядько Данило повернувся додому вдівцем, а за два місяці овдовіла і мама. Батько загинув десь у Польщі, так і не пробачивши Ганні одруження з Дмитром та ненавмисного вбивства Галини. І то було вічним болем її серця, бо батька вона все ж любила.

Згодом мама народила маленьку дівчинку від дядька Данила, Катрусю, справжню втіху для нього після важкої втрати Дарини. До того ж з’явився в них ще один синок. Маленький Петрик Гребенко. Павло теж загинув у війну, Олена Миронівна довго після смерті Галини не прожила… І мама не втрималась, прихистила сирітку.

Тепер Петрик уже перетворився на дужого, зовсім не такого хворобливого, як у дитинстві, юнака, дуже схожого на Павла.

— Мамо, а ми їсти будемо?

З вікна будинку визирнула семирічна Ярослава, найменша, дуже схожа на Дмитра, і посміхнулась мамі.

Ганна посміхнулась у відповідь.

— Зараз, люба, зараз.

Вона поклала лист на стіл і хотіла йти до хати годувати своє дитя, коли заскрипіла хвіртка й у двір зайшов Дмитро. Високий, підтягнутий та русявий, без жодної сивини, у формі капітана. Її любий, дивом врятований Господом, Господом дарований, її коханий чоловік. Він усміхнувся їй на віддалі, а Ганна ніжно посміхнулась у відповідь. Минуле, полишене там, у Союзі, було важким та гірким. Ганна ще по приїзді в Марсель дала собі слово його забути.

І вона забула. Майже забула.

Відгуки про книгу Проклята краса - Дарина Гнатко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: