Щаслива суперниця - Симона Вілар

— Усе гаразд, старий. Але з твого боку було надто сміливо так спокушати мене.

Він з полегшенням перевів подих, навіть посміхнувся. Це ж треба, як полонила мого сторожового пса ця вітрогонка! Немов і справді обпоїла любовним зіллям.

Від згадки про любовне зілля мої думки знову повернулися до Гіти. Скільки б не минуло часу, скільки б жінок не було в мене після неї, скільки б не намагався я прихилитися серцем до власної дружини, — не міг забути мою саксонку. Неначе ми обоє випили любовний напій, і обоє назавжди втратили серця.

Я зітхнув і звелів Пенді присісти поруч. Потекла звичайна бесіда. Я повідав про тих, кого ми обоє знали в Леванті, про те, наскільки неспокійно стало в Єрусалимському королівстві звідтоді, як почалися сутички з атабегом Зенги Кровожером.

Однак зараз, коли ми обоє сиділи в саду під небом доброї старої Англії, те, що відбувалося далеко на Сході, вже не здавалось таким важливими, і незабаром розмова звернула до подій у Норфолку. На мій подив, Пенда досить добре відгукнувся про Бертраду, яку взагалі не надто любив. Міледі, за його словами, за цей час нічим не зганьбила моє ім’я, більше того — чудово впоралася зі справами: засідала в раді, розбирала позови, ніколи не зловживала владою і не приймала ніяких рішень без попереднього узгодження з шерифом. Усе йшло напрочуд добре, якщо не рахувати…

Сенешаль завагався, але я глянув на нього, і він повідомив, що моїй дружині вдалося посварити між собою ледь не всі знатні нормандські родини в графстві. Сама ж вона розважалася, граючи на їхніх протиріччях, залишаючись при цьому в ладу з усіма. Нічого дивного в цій новині не було — іншого від Бертради й не доводилося очікувати.

Але було ще щось, про що я не зважився б запитати ні в кого, крім Пенди, й що тривожило мене найбільше — чи не заподіяла Бертрада за моєї відсутності якого-небудь лиха Гіті Вейк.

— Із нею все гаразд, сере. Я пам’ятав ваші настанови й стежив, щоб графиня не мала можливості шкодити леді Гіті. Але повинен зауважити, що ваша дружина, як мені здається, неабияк побоюється Феї Туману.

— А як поживає сама моя підопічна?

— О, леді Гіта стала досить заможною пані, її багато хто знає в графстві, й навряд чи їй буде потрібна опіка надалі. Вона сама веде справи в манорах, а останнім часом стала найбільшим постачальником вовни в північному Норфолку. У неї своя сукновальна справа в Норіджі, яку вона довірила досвідченим майстрам. У Норфолку навряд чи знайдеш такий дім, де не вважали б за честь її прийняти. Її минуле забуто, й ніхто вже не згадує про те, що вона породила дитя незаміжньою.

Я скрушно зітхнув.

— Мабуть, їй уже виповнилося двадцять. Як опікун я зобов’язаний підшукати їй чоловіка.

Пенда палко закивав.

— Зрозуміло, сере, і смію запевнити, це не важко буде. До такої красуні всякий готовий посвататися. І без того чоловіки не обділяють її увагою. Молодий де Клар так і в’ється навколо Тауер Вейк. А племінник д’Обіньї нещодавно заявив, що має намір просити у вас її руки, тільки-но ви повернетеся. Так, але ж ще й Хорса!

— Хорса?

Не так уже давно Хорса погрожував перерізувати Гіті горло. Невже й після цього він ще на щось сподівається?

Пенда підтвердив: так і є. Хорса знову почав з’являтися в кремінній вежі, подарував Гіті найкращого зі своїх соколів, навчив полювати, і цієї весни їх можна було нерідко бачити вдвох у фенах. Між іншим, Хорса віддав заміж усіх своїх датських дружин, а його матінка говорить прямо — її син готується ввести в дім нову господиню.

— Так чи інакше, — зауважив Пенда, — а вирішувати долю Гіти Вейк вам, мілорде. Старі закони про датських дружин втратили силу… їх уже ніхто не шанує, крім простолюду. Ви не зможете утримувати леді Гіту при собі й не зганьбити її. А ділити ложе вам однаково доведеться з міледі Бертрадою.

Я мовчав, а Пенда провадив, не помічаючи моєї пригніченості. Сказав, що на його погляд, руку моєї підопічної варто було б віддати Ральфу де Бріяру. І нема чого дивитися на те, що цей француз голий, як перелітний птах. Він так давно осів у Тауер Вейк, що його вже вважають там за свого. Цей хлопець виявився чудовим помічником у господарських справах, вони з Гітою скрізь роз’їжджають разом, і люди кажуть, що ці двоє — чудова пара. Та й малу Мілдред Ральф полюбив, і сама дівчинка звикла до нього.

— А Гіта спить із ним? — обірвав я мову сенешаля.

Пенда тільки тепер усвідомив, якого болю завдають мені його слова. Він замовк.

— Якщо вони й коханці, то про це нікому не відомо. Але, думаю, що це не так. Такі речі не вдається довго зберігати в таємниці.

Я хотів у це вірити. Але водночас і розумів, що Пенда має рацію. Якщо я бажаю Гіті добра, повинен вирішити її долю, і якнайшвидше.

Більше ми на цю тему не розмовляли.

Ніщо так не лікує біль серця, як усілякі справи, а в нас, що називається, на носі був Гронвудський ярмарок. Рік тому ми влаштували його вперше, підрахували прибутки й витрати і зрозуміли, наскільки це вигідно. На гроші, що надійшли в скарбницю графства, я звелів розширити