Старі-старі казки - Оксана Каліна

Принцеса була дівчиною діловою і самостійною. Ну, не зовсім дівчиною в плані віку – все таки трохи за тридцятник перевалило, та і в фізіологічному сенсі (пардон за натуралізм), дівчиною її теж назвати було важко. Але, згодьтеся, доживши до таких років було б якось дивно залишатися цнотливою. І хоча королева-мати, яка у свій час закінчила педагогічний інститут, (в августійшій сім’ї вважалося хорошим демократичним тоном оволодіти спеціальністю і працювати), не раз говорила доньці, що її честь належить не лише їй, це – надбання королівства, Принцеса на те не дуже зважала. Вона прекрасно розуміла, що цнотливість – це лише товар на ринку королівських шлюбних послуг. Оскільки власницею цього товару була вона, то й вирішила розпорядитися їм, як вважала за потрібне. Та й взагалі вона любила експерименти, і цей, до речі, їй дуже сподобався.

Коли прийшов час обирати спеціальність, Принцеса вирішила стати юристом. Справи в королівстві знаходились в такому занедбаному стані, що лишалось тільки за голову хапатись. Королева-мати була особою занадто романтичною, вважала своїм святим обов’язком сіяти розумне, вічне і добре у найвіддаленіших куточках країни, тому державними справами займалась вкрай нерегулярно, а батька у принцеси не було. Вірніше був, але помер ще до її народження. Міністри ж і радники довели королівство до того, що у скринях, де мав зберігатися державний золотий і валютний запас, миші гнізда позвивали, а сусідські королі закидали країну позовами, де висловлювали конкретні претензії на деякі прикордонні землі. Коротше, роботи було валом, і Принцеса чудово з нею справлялась. Аж тут їй прозоро натякнули, що пора заміж. Мовляв, то да сьо, династичний обов’язок, і взагалі, для іміджу королівства буде краще, якщо спадкоємиця буде в парі. Власне, і Принцеса не дуже противилась. Заміж то заміж, чого не зробиш для блага королівства. Тим більше, якщо в ліжку знаходитиметься законний чоловік, не потрібно буде більше потайки проводити коханців до своєї спальні, дотримуючись якихось придуркуватих правил хорошого тону. Всі і так все знали. Різниця тільки в тому, що коли ти потайки водиш коханців, це вважається правилом хорошого тону і про це всі говорять пошепки, а коли робиш це відкрито, то порушуєш норми моралі і за це можуть піддати остракізму. От маячня!

До речі, коханці у Принцеси надовго не затримувались. Чому так траплялось вона не особливо задумувалась, оскільки просто не мала на це часу, «розрулюючи» державні справи. Але вибір чоловіка – справа серйозна, тож Принцеса почала додивлятись і дослухатись. Сподобався їй тут один. Не принц, але хорошого роду, симпатичний, розумний, освічений і не лякливого десятку. Одного чудового дня (Принцеса зустрічалася з молодим чоловіком вже місяців зо два, і все було просто чудово) пішли вони на чергове побачення. І треба було ж такому трапитися, що саме у розпал зустрічі їх оточили Драконові слуги. Дракон був відомим мафіозі і знали його не лише в королівстві, але й по всьому світу. Бандитом він був безжальним, але сентиментальним і славився тим, що слова дотримувався, і по рахункам платив. Від Принцеси він жадав кохання, ну і так, парочку провінцій в придачу, де чудово ріс виноград. Дракон був палким шанувальником вина, тож мав намір сам його виготовляти. Молодий чоловік, як і належить героєві, вискочив з карети і нумо гамселити нападників. Але сили явно були нерівні.

«Твою дивізію, – подумала принцеса, яка від страху і хвилювання місця собі в кареті не знаходила, – угроблять мужика. А мужик то хороший».

Не довго думаючи, вона вискочила з карети і… заговорила. «Сказочніца» Принцеса була іще та (юристка, все таки), через десять хвилин прибалдівші нападники згодились з усіма її доводами, обіцяли дослівно передати все, що вона їм сказала Драконові і почали збиратися додому.

– Про офіційне запрошення на обід не забудьте! – кинула їм навздогін Принцеса.

Вона допомогла встати закривавленому юнаку, відвела до карети, обробила рани, відвезла до лікарні і доглядала за ним два тижні, як справжня медсестра.

Тільки от дивина – їх стосунки з тих пір почали псуватися. Принцеса ніяк не могла зрозуміти в чім справа. Молодий чоловік насправді їй дуже подобався, він же почав дивитись на неї переляканими очима і сахатися від кожного її дотику. Принцеса плакала ночами, а тоді вирішила найняти психолога, щоб поміг розібратись із ситуацією. Що толку плакати, треба діяти – таким був життєвий девіз Принцеси.

Психолог вислухав її розповідь і сказав:

– Ну і дурепа ж ви, ваше високосте!

«Добре діло, – подумала Принцеса, – коли за мої ж гроші мене ще й дурепою обзиватимуть. Чи то така метода?»

– Чому? – спокійно спитала Принцеса – все таки давалась в знаки королівська витримка, та й психолог був іменитим, мо діло каже.

– Вам потрібно було сидіти в кареті і спокійно чекати розвитку подій, а не сунутись рятувати обранця.

– А якби убили на х…р? – не витримала і гаркнула Принцеса.

– Тоді б він вважав, що загинув, як герой.

– Звідки вважав – з могили? – вирячила очі Принцеса.

– Ага! – підтвердив психолог, – ідіть, і подумайте над своєю поведінкою, – строго закінчив він.

І Принцеса пішла, і довго думала. Але додумалась лише до того, що вибриків чоловічої логіки їй не зрозуміти. А вам?

Принцеса сиділа на лавочці перед палацовим парканом і лускала насіння. Ну і що? Принцеси теж люди і ніщо людське, як кажуть, їм не чуже. Як не дивно, у неї сьогодні видався більш-менш вільний від державних справ день (бо було велике церковне свято) і вона просто відпочивала. Ну як, відпочивала… В голову лізли думки, при чому одна дурніша за іншу.

Принцеса згадала, як колись, ще будучи студенткою, влаштувалась на практику в один модний гламурний журнал і редакторша Ольга – сама модна і гламурна, частенько говорила:

– Дівчата, якщо вам у в голову лізуть різні дурниці і виникає бажання пофілософствувати, значить, ви мало працюєте.

І вивалювала на столи цілі стопки паперів, які потрібно було розібрати або ж гнала на роботу «в поле» – на різні інтерв’ю, заходи, презентації і т. д, і т. п.

От зараз на Принцесу напав саме такий «філософічний» настрій.

«Йолки-дрова, – думала вона, – не люблю свят. Краще б занята була по саму зав’язку, так хоч дурниці в голову не лізуть. Може спробувати пісеньку заспівать?»

І