Старі-старі казки - Оксана Каліна

Попелюшка мовчала. Вона вміла поговорить і про життя, і на отвлєчьонниє, але розмови з Принцем її не надихали, хоч ти лусни.

– Ясно, – зітхнула Фея, – стосунки не клеяться на клітинному рівні. Ти дівчина пряма, міцна, дарма, що в романтичні героїні возвели, звикла, як китайський комсомолець, переборювати труднощі, а тут під боком філософ із тонкой душевной організацієй. Тобі, мабуть, лісника якогось підсунуть треба було.

Попелюшка похнюпилась.

– Ну і на хрєна тобі в минуле? – запитала Фея, – до тазіків? Ти коханця завести не пробувала.

Попелюшка з подивом подивилась на хрещену. Таке рішеня не приходило їй в голову зовсім, все таки вона була вихована на міцних сімейних традиціях.

– Іди, горе лукове, – сказала Фея, – і подумай над моїми словами.

«А що тут думати? – по дорозі розмишляла Попелюшка, – вже десять років я вірна супруга, а що таке щастя, і що відчуваєш, коли лежиш в ліжку з мужиком, до якого притулиться хочеться, так і не дізналась. Чи не пора розв’язати?».

І Попелюшка розв’язала так, що мало не кожного тижня коханців міняла. Але що таке щастя, так і не дізналася…

До цього ця казка, може, спитаєте ви? Добре, коли поряд твоя людина, і не доводиться вертіти головою та зиркати очима на ліво на право, шукаючи ще когось. А як довелося кинутись в пошуки, то де її знайти, як вона виглядає, та половинка? Якби ж я знала… Може правду кажуть: любов та щастя не шукають, їх в нагороду посилають Небеса.

Закохана Принцеса сиділа край вікна в своїй розкішниих апартаментах і сумно зітхала. Сумувати було чого: два місяці тому вона розійшлася зі своїм коханим. Ну, як розійшлася… Він повернувся до сім'ї. Так, так, Принц був одруженим, мав двох синів і красуню-дружину, яка вже давним-давно перестала його хвилювати, як жінка. А от діти його хвилювали, власне, він без них жити не міг і ладен був на все, навіть терпіти нелюбу дружину, аби бути поряд з дітьми. Так що можна сазати, що Принц пішов від Принцеси до дітей, а не в пошуках нового кохання – втіха слабка. Хоча хто знає…

Принц був парубком мудрованим, із тих, про яких кажуть – з «тарганами» в голові. І який саме з тарганів буде кермувати ним сьогодні важко було вгадати. Але, власне, ті сами «таргани» додавали Принцу отієї своєрідності, неповторності, оригінальності, через які Принцеса й досі не могла викинути його з голови. Коротше кажучи, вона любила його цілком і повністю, з голови до п'ят, бажала, щоб він був поряд з нею кожну хвилину і вона б мала на нього абсолютні і неподільні права. А от Принц мав з цього приводу зовсім іншу точку зору…

Власне, не так вже й важливо, хто яку точку зору мав і що з тією точкою робив, важливо те, що Принцеса, проводивши Принца до дверей в черговий раз (це було вже не перше їх розставання за три роки стосунків, а ви як думали?), вирішила почати життя спочатку. Без нього. Ставши смостійною і незалежною, як острів Свободи Куба.

Перші тижнів два вона трималась бодрячком. Зайнялась фітнесом, плаванням, косметичними процедурами, напивалася зо свинячого виску з подругами, проклинаючи невірного Принца – всім, що в таких сумних випадках рекомендують зайнятися жіночі журнали. Її сторінка у Фейсбці рясніла позитивними постами типу: чому на привабливу, хвилюючу дівчину часто кажуть сука? А тому що в перекладі це значить: смілива, умна, красива…а не твоя. Або: не будіть в мені стерву, вона й так, бідненька, не висипається! Чи: вже краще буть голодним, чим їсти що попало, і краще буть одній, чим з ким попало буть. Якось так.

Десь на четвертому тижні вимушеного «воздєржанія» Принцесі стало непереливки. Кавалери, котрі крутились навколо її августійшої особи (Принцеса не любила бути довго одна) всі видавались якимись не такими, хоча серед них зустрічалися особи, набагато красивіші, розумніші, привабливіші, надійніші за того проклятущого Принца, декотрі з них щиро любили Принцесу. Але все було не те… Чогось не вистачало? Чого саме? Хіба розбереш…Як співається в народній пісні: не тії слова, не та розмова…

Коли Принцесі стало зовсім зле від суму і печалі, вона вирішила: за свою любов потрібно боротись. Їй прийшла в голову ідея написати листа коханому. Принцеса сіла за комп'ютер і її руки самі по собі почали «виводити» на клавіатурі:

«Я к вам пишу, чего же боле, что я могу еще сказать…»

Нє, нє, нє! Через хвильку спохватилась Принцеса, це явний плагіат, десь такі вірші вона вже чула. Взагалі то Принцеса була освіченою особою, просто зараз перебувала в такому сум'ятті, що навіть не згадала звідки вона ці рядки знає. Та і навряд чи Принца проймеш якимись там віршами. Тоді вона підговорила подружку Данайку передзвонити йому: мовляв, так і так, Принцеса дуже хоче тебе бачити, приїждай. Принц Данайку послав по дуже конкретній адресі, і не приїхав. Але Принцеса знала: раз вудочка вже закинута, то явиться, як захочеться певного діла, (чоловічому організму без того діла ну ніяк, а сімейні стосунки у Принца були вкрай напруженими). Для вірності вона відправила йому ще пару СМС любовного змісту і…Принц примчав, як лось.

Радості Принцеси не було меж. Спочатку, як годиться, у них була любофф-моркофф і все, що до неї прикладається. Але далі пішло щось не те, Принцеса це чітко відчувала, хоча не хотіла сама собі зізнаваться. По-перше, Принцу скоріше, аніж раніше це бувало, захотілося додому. Це було написано прямо в нього на лобі. По-друге, йому з нею стало…не цікаво. Це відчувалось по манері розмови, невдоволеному погляду, по тому, як він зверхньо приймає її знаки уваги натомість для неї не роблячи майже нічого. Принцеса була в розпачі. І чим більше вона годила Принцу, чим більше демонструвала свою любов, тим більше він від неї віддалявся. А одного разу взагалі сказав:

– Врахуй, ми з тобою тільки дружимо, і то, лиш одними місцями…

Принцеса ночами ридала, як білуга. Їй би гнать Принца в шию, але вона не могла примусити себе це зробити, натомість віддано заглядала йому в очі…

До чого ця казка, може спитаєте ви? А до того, що не можна випрошувати любов. Вона або є, або минула. І тоді, як би ти не любив (не любила) людину, якщо «зворотнього зв'язку» нема, потрібно стиснути серце в