Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

- Ох, навіть не питай, Ані. Майкл їде в інший штат у справах надовго і запропонував мені контракт.

- Який контракт? - незрозуміло запитала я, відсторонюючись, щоби глянути на подругу.

- Про те, щоби я взяла весь його бізнес, який знаходиться у Вашингтоні, на себе. Якщо не підпишу – Майк втратить його і більше сюди не повернеться. А це означає одне – наше розлучення.

- Я сподіваюся, ти з ним розійшлася, – промовила в надії я, але те, що я почула далі просто "рознесло" мене:

- Я підписала контракт, - розгублено відповіла Лія.

У мене аж мурашки по шкірі пройшлись. І ці були капець, які неприємні. Я нервово підскочила з дивану.

- Він же тебе використав! Чорти б його взяли! 

- Ані, та все нормально буде. Зате, я тепер відповідаю за все його майно, – вона дістала папірець з її підписом і покрутила переді мною.

- Та глибоко чхати на його майно, Лія. У тебе можуть виникнути реальні проблеми, – зі страхом говорила я.

- Не перегинай палку, Ані. Змінімо тему. У нас є що поїсти? Я голодна, як собака… – запитала Лія, пройшовши на кухню.

А я досі стояла у ступорі. Не можу у це повірити, як Лія могла на це погодитися? ЯК? У нас всіх: у Лії, у мене, у хлопців, у її батьків, всіх її знайомих тепер можуть бути великі проблеми, бо знаючи сім'ю Майка там всі загрузли на дні. Тепер він тягне на дно і її.

Ось тепер реально стало страшно...

Знову дзвінок у двері. Я розлючено викрикнула:

- Та що це за прохідний двір сьогодні?!

Відчинивши двері, я зрозуміла, що це доставка піци. Я, розплатившись, понесла нашу вечерю на кухню. Ми смачно поїли з Лією і стали чекати на хлопців. Через десять хвилин вони все-таки з'явилися. Зразу, як вони зайшли, Адам пройшов у вітальню, де сиділа Лія, а Дейв залишився зі мною. Він помітив, що у мене немає настрою, і тому запитав:

- Ані, у тебе все у порядку? – запитав турботливо Дейв, обійнявши мене за плечі.

- Так, все добре. Просто за тобою скучила, – втомлено говорила я.

- М-м-м, моя маленька дівчинка сумувала за мною? – усміхнувся він.

- Дуже. Мені не вистачало тебе сьогодні, - прошепотіла у відповідь, стаючи на носочки, щоби поцілувати його.

Паркер відповів на мій жест, притримуючи мене за щоки, щоби я не завершила поцілунок швидко, але я мусила так зробити, кажучи: 

- Дейве, ми не одні...

Розчаровано видихнувши, хлопець прошепотів:

- У такі моменти я шкодую, що не зачинив двері перед ними зразу.

Ця фраза розсмішила мене, і тільки зараз змогла знову усміхатися. Дейв обійняв мене за плечі й ми разом пішли до друзів у вітальню. Спершу ми спокійно сиділи, але потім хлопцям у голову прийшла ідея пограти у приставку. Хтось подарував її Паркеру на Різдво, і він досі її не випробував. Спершу ми з Лією вагалися, переконуючи їх, що це не цікаво, але через годину діло було так:

- Адаме, так нечесно! Ти вже четвертий раз зрізаєш шлях! - кричала я, не відводячи погляд від машини на екрані.

- От і я про це! Якби я додумалася так зробити, то давно б виграла, - підхопила Лія, кидаючи джойстик у хлопця. 

- Дівчатка, програвайте мовчки, – спокійно відповів той, набираючи швидкість.

Ми всі четверо вибрали гонки. І у них увесь час вигравав або Дейв, або Адам. Я завжди приходила третя, а Лія четверта. Ми робили вже сьомий заїзд, і знову я з Лією програла. Мені це набридло, і я зі злістю кинула джойстик на диван, сказавши:

- Народ, досить. Йдемо краще спати.

- Ти серйозно, мала? Зараз тільки дванадцята, – спокійно відповів Адам.

- Тільки? Вже дванадцята! Але тебе ніхто не змушує, можеш сидіти тут хоч до ранку. Дейве, ти йдеш? – запитала я у хлопця, а той відповів, штовхаючи Адама у плече:

- Я б зіграв у ще один заїзд з Адамом.

- Як хочеш... А ти, Лі? 

Лія захитала головою, відкидаючись на спинку дивану:

- Я теж ще подивлюся, як вони грають.

- Тоді, на добраніч, – закотивши очі, сказала я.

- На добраніч, - відповіли всі хором, а Дейв непомітно послав мені повітряний поцілунок.

Я усміхнулася, "поцілувавши" його у відповідь і піднялася до себе.

- Боже, яка я замучена, - сказала я сама до себе, знесилено падаючи на ліжко.

Я ще довго не могла заснути й роздумувала про все те, що сьогодні було.  Я досі переживала за Лію і думала про Ніка. Може він справді не винен, якщо був не при собі, і мені варто поговорити з ним ще раз? Час покаже... Я миттю вимкнула світло у кімнаті та вткнулася у подушку.