Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Добрий вечір! – спокійно промовила, не показуючи свого роздратування від цього побачення. 

— Доброго вечора, луро Татіє! - привіталися чоловіки. 

Ми розсілися за столом, і на мій великий подив, король не сів поруч. Слуги подавали нам страви і наповнювали склянки вином, швидко зникаючи з очей. 

— Луро Татіє, розкажіть нам про себе. Звідки ви, хто ваші батьки? - запитав лурд Діго Равент, що сидів праворуч від мене. 

Хвала Всевишньому, що мою історію ми обговорювали з Араторном, інакше спалилася б одразу, на першому ж питанні. 

— Народилася і жила до десяти років, у Кальве, що в Дулні. Батько був пекарем і тримав свою кондитерську, мати йому допомагала. – коротко відповіла я. 

— Але якщо ви з людського Королівства, то як опинилися в Елателі? – спитав лурд Сігур Мурант, що сидів ліворуч від мене. 

— Після смерті батьків сестра батька забрала мене до себе. Але тільки-но мені виповнилося вісімнадцять, вирішила видати заміж. Але в неї нічого не вийшло, адже все, що належало моїй сім'ї, вона продала і витратила на навчання в академії магії, свого сина. Я виявилася безприданницею, а таких у Дулнні не хочуть брати за дружину. Коли виповнилося двадцять, тітка вирішила мене позбутися. Вона подала прохання до храму Піднебесних, і вони його схвалили. 

— Але наскільки мені відомо, луро Татія, прибувши на відбір, ви не знали якою магією володієте. – заговорив король. — Як піднебесні могли схвалити прохання вашої тітки, в такому разі? 

— Насправді дар прокинувся кілька років тому, я приховувала його. Та напевно робила це не досить добре, оскільки тітка запідозрила. Саме тому вона й надіслала прохання. Але в будь-якому випадку, навіть без магії, я залишилася б служити Піднебесним. 

— Безмовною рабинею! – кивнув головою лурд Седрік Кахорн, що займав місце за столом, між королем та лурдом Діго. — Дівчата без дару стають служницями і мовчать до кінця своїх днів. 

Я кивнула погоджуючись. Про це Араторн також розповідав. На дівчат без магії накладалося закляття вічного мовчання. 

— А як ви потрапили до відбору? - запитав лурд Діго. 

— Їхала до піднебесних, але на мій екіпаж напали перевертні. Хвала всім богам, що поблизу проїжджав його Сяйство Араторн. Він мене й урятував. Єдину, що вижила. Кучер і моя супроводжуюча, загинули. І, оскільки я перебувала на землях ельфійського Королівства, я повинна була вирушити до палацу, на відбір наречених. 

Я мляво колупалася в тарілці, так нічого і не з'ївши за розпитуваннями. Але коли подали десерт із збитих вершків та полуниці, розчинилася в насолоді. І як то кажуть в одній рекламі чогось там «І нехай весь світ зачекає». Але не встигла я насолодитися повітряною смакотою, як лурд Седрік запросив мене до альтанки. 

— Я спостерігаю за вами з першого дня відбору, луро Татіє. - промовив чоловік, як тільки ми опинилися в альтанці. — Ви дуже загадкова особистість. Що ви приховуєте? 

— З чого ви взяли, що я щось приховую? - подивилася прямо йому в очі. 

— Я наближений до короля, і багато чого бачу та чую. Його інтерес до вас надто очевидний. Він ніколи не цікавився дівчатами з відбору, якщо вони не мали таємниць. 

— Боюся вас розчарувати, але мені здається, що його інтерес до мене викликаний інтересом його Сяйства. 

— І то правда. Король зауважив, що його брат приділяє вам надто багато уваги. Будьте обережні, моя люба, така нав'язлива увага короля, до добра не доведе, якщо ви не бажаєте ставати королевою. 

— Що? Звідки ви ... 

Я не встигла домовити, як лурд Седрік вийшов з альтанки і його місце зайняв лурд Діго, а потім і лурд Сігур. Король був останнім і мене це насторожило. 

— От і залишилися ми наодинці, без сторонніх очей, луро Татіє. 

— Ваша величність! - я присіла у реверансі. 

— Можеш називати мене, як усі, Мій Король! - і сів у крісло. 

— Вибачте Вашу Величність, але ви не мій король. На відборі я опинилася за збігом обставин. – я випросталась, дивлячись на короля. 

— Як би там не було, ви знаходитесь у моєму королівстві та на моєму відборі наречених. – посміхнувся ельф. — Зараз я ваш король. 

— Я не вважаю доречним звертатися до вас, як ваші піддані, ваша величність. Я маю інше виховання. 

— Що ж, хай буде так. Але я сподіваюся, що у майбутньому почую від вас ці слова. 

Я лише шанобливо кивнула. Нехай гадає, що хоче. Він не МІЙ король, і ніколи ним не стане. 

— А тепер роздягайтесь! - різко видихнув король, і в його очах спалахнув незрозумілий мені вогонь. 

— Що перепрошую? - видавила приголомшено з себе. 

— Я хочу побачити ваше тіло, моя люба. Маю на це право як учасник відбору. Адже ви читали правила? – посміхнувся він. 

— Читала. Але не вважаю це правильним і таким необхідним. Дівчина має роздягатися, тільки перед своїм чоловіком. 

— Кожен чоловік має право побачити те, що йому належатиме після весілля. Оцінити. Що, якщо у вас є вади на тілі, і ви не зможете подарувати своєму чоловікові спадкоємця? 

— Придворні цілителі перевіряли всіх учасниць відбору і запевняю вас, що зможу подарувати своєму чоловікові не одного спадкоємця. - щось ця розмова не подобається мені все більше і більше, і ситуація в цілому. 

— У вас можуть бути шрами, що відштовхне чоловіка і він не захоче ділити з вами постіль. Чоловік повинен отримувати задоволення від дотиків до жіночого тіла, а не огиду. Я хочу переконатися, що ви так само прекрасні під одягом, як і ваше обличчя. 

— Тоді смію просити від вас того ж! - я підняла підборіддя. 

— Що? – заревів король. 

— Я теж хочу переконатися, що на вашому тілі немає вад. Жінки теж люблять насолоджуватися гарним чоловічим тілом. 

Двері різко відчинилися і в альтанку увійшов Араторн. Я від полегшення перевела подих. 

— Араторне, ти зриваєш нам побачення! – скривився король. 

— До демонів! Потрібно поговорити Ваше Величносте! Терміново! – темний не зводив погляду з брата, але навіть не глянув у мій бік.