Блискавична для ельфа - Марита Полл

ТАНЯ

Араторн прийшов до мене після опівночі. Чоловік виглядав стривоженим та стурбованим. 

— Щось трапилося? - запитала, коли чоловік сів у крісло. 

— Так. Сталося. Аранель трохи змінив наступний тур відбору. Тепер наречені проходитимуть випробування на страх не на першому та другому рівнях бестіарію, а на третьому та четвертому. Там знаходяться найнебезпечніші та агресивніші тварюки. 

— Це щось змінює? Нам загрожує небезпека? - стривожилася я. 

— Не знаю. Зараз у багатьох з них, шлюбний період. Оскільки всі вони у нас в єдиному екземплярі, вони поводяться дуже не спокійно. Тому вони зараз не передбачувані. Обидва рівні, клітки та загони в яких містяться ці тварюки, захищені магією та артефактами, але ніхто не знає як вони поведуться почувши запах сторонніх. Аранель просто божевільний. Я намагався його напоумити, але він і слухати мене не став. 

— Що будеш робити? – я вірила, що темний має рішення, але такого не очікувала. 

— Зараз ми підемо в бестіарій, і ти познайомишся з цими тваринами. – спокійно промовив чоловік. 

— Що Вибач? - я хотіла сісти на диван, поруч з Араторном, але промахнулася і плюхнулася своєю багатостраждальною попою, прямо на підлогу. 

— Горе ти моє! - чоловік допоміг піднятися і сісти туди, куди спочатку збиралася. 

— Ще скажи, що цибулеве! – обурилася я. 

- Чому цибулеве? – здивувався темний. 

— Не бери в голову. Це у нас на землі така приказка є. 

— Зрозуміло. Так ось про бестіарій... Загалом, я хочу тобі показати тварин, щоб ти не злякалася їх на випробуванні. Якщо ти знатимеш їх звички і як поводитися, то впораєшся без проблем. 

Трохи подумавши над словами Араторна, зрозуміла, що його витівка, не позбавлена ​​логіки. Як то кажуть: обізнаний, значить озброєний. 

—Йдемо. Але спочатку переодягнися в те, що не шкода спалити. 

— Чому спалити? - здивувалася я. 

— Потім зрозумієш. 

Я одягла сукню яку принесла мені Лейла. Одна з її невдалих робіт. Як сказала дівчина, і викинути шкода і валяється непотрібне. Але як виявилося, дуже потрібне. Мені для прогулянки бестіарієм. 

Сукня виявилася широковатою і коротковатою, з темно-коричневої вовняної тканини. Підв'язавши її тканинним поясом, я вийшла до Араторна. 

Він окинув мене задумливим поглядом і мовчки вказав на двері. Але як тільки ми опинилися в коридорі, ступив мені за спину і зібрав моє волосся в кулак, а потім зав'язав у хвіст своєю хусткою. 

— Краще зібрати, щоби не заважали. - пояснив він свої дії. 

Бестіарій стояв за палацовим садом, прихований деревами та чагарником. Двоповерхова кам'яна будівля, височіла сірим монолітом над землею. Але, як виявилося, мало ще три поверхи, але під землею. 

— На поверхні перші два рівні. Інші для більшої надійності, під землею. 

Ми підійшли до своєрідного ліфта. Навіть не так… То був вінтажний ліфт. Здається так виглядали перші американські ліфти, які закривалися ґратами, але не мали дверей, а після спуску чи підйому пасажира чекала така ж гратка, яку потрібно було зрушити, щоб вийти. Тут був такий самий ліфт із ґратами, тільки за розміром кабінка могла помістити в себе цілий Боїнг. 

— Деякі тварини мають дуже великі розміри. - зауважив Араторн моє здивування. 

— Якщо вони такі небезпечні, то навіщо ви їх тримаєте? 

— Багато хто з них отруйний, наші маги та цілителі вилучають отруту і роблять протиотруту. Деяких ми відправляємо до Академії, де бойові маги відпрацьовують техніку бою. 

Ми спустилися на поверх. 

— Третій рівень. Тут знаходяться небезпечні. - Араторн узяв мене за руку і потяг до першого загону. — Це Панцирниця. - я подивилася на те, що було в загоні, на вигляд ця тварина була схожа на схрещену черепаху і броненосця. — Панцирниці, використовуючи свої могутні пазурі, прориваються крізь землю під час полювання. Вони не звертають уваги на перешкоди, вириваючи дерева з корінням, провокуючи зсуви та залишаючи воронки. Коливання грунту та каміння попереджають панцирницю про рух, і вона вистрибує на поверхню, широко розкривши свої щелепи. Підлога та стіни обшиті хітиновими пластинами, оскільки вона може пробити камінь. 

Ми пройшли далі. Тут було тьмяне освітлення від смолоскипів, але тих, хто був у загонах, було добре видно. 

— Анхег. - схожий на величезну комаху з безліччю лап. Його довгі вусики почали смикатися, реагуючи на наше наближення. На кінцях його лап величезні гаки, чомусь подумалося, що вони придатні як для копання, так і для того, щоб захоплювати здобич. — Його потужні щелепи здатні перекусити невелике дерево навпіл. – пояснив Араторн. — Ховаються у землі. Своїми потужними щелепами анхег риє звивисті тунелі глибоко під землею. Коли анхег полює, він риє вгору, чекаючи трохи нижче поверхні землі, доки його вусики не вловлять рух зверху. Потім він вистрибує з-під землі, хапаючи жертву щелепами. Він дробить і подрібнює жертву, одночасно виділяє кислотні ферменти, які допомагають розчинити жертву для полегшення травлення. Загон також обшитий хітином, а ще стоїть магічний бар'єр, так як анхег може плюватися кислотою. 

Ми пройшли далі, і цього разу біля загону були грати. 

— Бехір. Змієподібний бехір повзає по підлозі і лазить по стінах, щоб схопити свою здобич. Його електричне дихання може спалити більшість істот, а сильніших противників він стискає, обернувшись навколо них кільцями, і з'їдає живцем. – я зазирнула у загін. 

Зовні бехір був схожий на суміш жахливої ​​багатоніжки та крокодила. Його луската шкіра переливається від ультрамарину до темно-синього кольору, а на череві вона була блакитна. І я б навіть сказала, що він по-своєму гарний, якби не був небезпечним тварюком. 

— Мотузник. Ненаситні мотузники, що живуть у печерах по всьому Пурнуму, сусідній державі, раді всьому, що можуть зловити і зжерти. Вони їдять будь-яких істот, від звірів, що забредають у печери та підземелля, до шукачів пригод разом із їх спорядженням. - мотузник мав вигляд сталактиту чи сталагміту. — Зовнішній вигляд дозволяє йому раптово атакувати. Істота може повільно рухатися, використовуючи тисячі липких вій під своєю основою. Воно підкрадається по стінах печери та вздовж стель, вибираючи найкраще місце, щоб атакувати. Тут також стоїть магічний бар'єр.