Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Твій наречений? Дай-но вгадаю... Араторн? - єхидненько запитала я. 

— Саме він. Мій наречений, брат короля. - з гордістю виплюнула вона. 

— Хочу засмутити тебе Десно. Саме Араторн подарував мені цю модистку. Вона належить мені, і виконує лише мої накази. 

— Так усе, вистачить. Лури, обговоріть свої розбіжності після оголошення балів. - вклинилася пані Раналлі. 

Десна стріляла в мене злими, сповненими ненависті очима. Я ж під цим поглядом пройшла і сіла між Ханан та Елорою. 

— Ну ти даєш! – прошепотіла Ханан. — Із нею ще ніхто так не розмовляв. 

Пролунали всплески. Це Раналлі плескала в долоні, закликаючи до тиші. Їй принесли папку, і вона її відкрила. 

— І так, дорогі учасниці відбору, зараз я назву ваші бали, а потім оголошу список тих, з ким ми сьогодні попрощаємось. - наглядачка обвела всіх нас гордовитим поглядом. — Лура Десна, лура Шамалія, лура Татія, лура Бетринна, лура Джеленетт, лура Найвара, лура Аданна та лура Елідеса, ваш середній бал за три тури становить 29 балів у кожної. Лура Анастріанна, лура Елора, лура Шанайра, ваш середній бал 28,7. Лура Кейлет ваш бал 28. Лура Друсилліа, лура Ханан, лура Енна і лура Тіа, ваш бал 25. Лура… 

Всі дівчата слухали розпорядницю і кожна чекала на своє ім'я. Ось і ми втрьох, я, Елора та Ханан, чекали коли прозвучить ім'я Мойри, але воно не звучало. Дівчина сиділа і зблідала з кожною хвилиною, опустивши погляд у підлогу. 

— Лура Мойра та лура Ашалі по 20 балів. Лура… 

Здавалося, що ми вчотирьох видихнули разом. Я ось чесно, дуже переживала за Мойру. Вона здавалася мені щирою та доброю. 

— Отже, дівчата у яких менше 20 балів, ви залишаєте відбір. Сумно, що тринадцять дівчат не впоралися із найлегшими випробуваннями, але далі буде лише складніше. Сьогодні ж ви отримаєте компенсацію по сто золотих. А зараз прошу вирушати у свої покої та зібрати речі. Карети вже чекають, щоб відвезти вас до порталу, який перенесе вас до ваших рідних міст. Решта залишаються. 

Ми дочекалися коли наречені покинуть приміщення, з них до речі, плакали лише двоє, інші навіть не приховували посмішок. 

— Отже, у нас перші вибулі і вас тепер не сімдесят три, а шістдесят. Завтра у вас прогулянка бестіарієм. Можливо, якихось тварин ви вже бачили, а якихось ні. Ваше завдання бути гранично спокійними. Десять найстійкіших підуть на побачення з нашими нареченими. 

— Що з усіма одразу? - запитала одна з наречених, не запам'ятала її імені. 

— Що за дурне питання, луро Джеленет? Тільки з тими, хто вас вибере. Можливо, це буде хтось один, а можливо відразу п'ятеро або більше. Але не всі. Завтра о дев'ятій ранку, чекаю вас у саду де проходив магічний тур. А тепер ви вільні. - з цими словами наглядачка швидким кроком покинула кімнату, напевно щоб їй не задали ще запитань.

АРАТОРН

Після того, як тринадцять дівчат були виключені з відбору, на них чекали в жіночому крилі Гварет і Квіл. Вони поставили на кожній мітку-маячок, сказавши, що це дозволить їм дістатися до порталу цілими та неушкодженими. 

Коли дівчата покинули палац у каретах із маячками, за ними вирушив загін із двадцяти відданих Араторну людей. Квіл їх очолював. 

У кабінеті темного в цей момент була гостя. Саяра Отерлі сиділа на дивані і нервово комкала свою сукню, коли Араторн увійшов до кабінету. 

— Луро Саяра! Я Голава королівської безпеки Араторн Хайме. 

— Я пам'ятаю Вас, ваше сяйство. - піднялася дівчина, і зробила кніксен. - Чому я тут? 

— Сідайте. Я все поясню. Дівчина сіла, але настороженість не зникла з її погляду. — Луро Саяра, що ви пам'ятаєте з того, коли покидали відбір чотири роки тому? – темний сів у крісло за стіл і взяв аркуш паперу та перо, готуючись записувати. 

— Пам'ятаю, як сіла в карету з іншими вибулими дівчатами. Нас мали доставити до порталу, а звідти ми мали вирушити своїми рідними містами. Але дорогою нам повідомили, що портал не працює. Якась поломка, чи ще щось, нам не уточнили. Пам'ятаю, що їхали довго та не зупинялися. А далі, що було не пам'ятаю. Я прокинулася в лікарні. Пам'ятала тільки ім'я і, що їду додому з відбору, але де цей самий будинок не можу згадати досі. 

— Ви б хотіли згадати? - глянув на дівчину Араторн, і побачив надію в її очах. 

— Якби це було можливо, але цілитель сказав, що я сама перешкоджаю спогадам, тож моя пам'ять не повертається. 

— Я не цілитель, але в моїх силах повернути ваші спогади. Якщо ви не проти, звичайно! 

— Якщо це можливо… Що я маю зробити? – скинула голову дівчина.

— Вам нічого не треба робити, я зроблю все сам. Але ви повинні розповісти мені все, що згадаєте. Від цього залежить життя тринадцяти дівчат, які щойно залишили відбір. І я сподіваюся, що ми зможемо допомогти всім попереднім. 

— Попереднім? Що ви маєте на увазі? - здивувалася дівчина. 

— Ось уже десять років, усі дівчата, які вибули у перші два тижні, пропадають. Донедавна ми не мали зачіпок. Але з'явилися ви. Якщо ваші спогади будуть корисними, ми врятуємо багато життів. Їхні родини нарешті зможуть обійняти дочок. 

— Це так жахливо! Але невже ви вважаєте, що я зможу допомогти? 

— Я сподіваюся на це. – сумно посміхнувся Араторн. 

— А якщо я не можу вам допомогти? - голос дівчини здригнувся. 

— У будь-якому випадку, ви знатимете де ваш рідний дім і хто ваші батьки. - темний підвівся і підійшов до дівчини.

— Ви маєте рацію. Я згодна.

— Чудово. - Араторн поклав руки на голову дівчини і випустив пітьму. 

Темні щупальця обплели голову Саяри. Вона вскрикнула і провалившись у непритомність, обм'якла в руках чоловіка. Араторн акуратно поклав дівчину на диван, а сам повернувся за стіл і почав чекати. Через чверть години Саяра різко піднялася і повернулася у бік темного. 

— Я згадала. Я все згадала, і це таке жахливо. 

— Що сталося, коли повідомили про несправність порталу? - підштовхнув дівчину в потрібне русло. 

— Нас було дванадцять вибулих. У карети нас посадили по четверо. Коли почало темніти, одна з моїх супутниць помітила, що ми їдимо в інший бік від її будинку. Вона почала стукати візнику і вимагати пересадити її в карету, яка прямує до Гардена. Але їй ніхто не відповів, а карета навіть не сповільнилася. Тоді ми всі захвилювалися і почали кричати, щоб зупинили карету і нам пояснили. Якоїсь миті двері відчинилися, і супроводжуючий, який їхав верхи, щось кинув нам під ноги. То був якийсь артефакт. З нього повалив сірий дим, і ми почали засинати. Перш ніж заснути, я побачила у вікно, що в інші карети теж кинули такі штуки. Я прокинулася раніше за мої супутниць, тому що в мене рідкісна особливість переносити будь-які отрути. Мене неможливо отруїти, хоча я на якийсь час втрачаю свідомість. Ось і тоді, мій організм вивів з тіла той дим, і я прийшла до тями.