Леді для герцога - Неталі МакКензі

   - Помиляєтесь. Учора вранці я саме про шлюб і розмовляв з Вашим батьком. І він люб’язно погодився. 

      - Він не міг! - вирвалось у Джейн разом зі слізьми.

    - О, ще і як міг. Адже це чи не єдиний спосіб врятувати Вас від скандалу, який, до слова, дуже доречно затіяв Ваш так званий наречений. Зізнаюсь, я навіть вдячний йому за це. Він значно спростив мені задачу.

      Джейн відчувала, як злість на Крістофера накочує з новою силою. Але вона все ще намагалась достукатись до хворої свідомості Ленокса.

      - Але я не давала своєї згоди. І ніколи не дам. 

      - Вважатимемо, що Ваше перебування тут і є згодою.

      - Для чого Вам це?

      - Гроші, любонько, гроші.

      - Могли попросити викуп у батька. Для цього не потрібно було одружуватися.

     - Ви упускаєте маленьку деталь. Ще є статок Холстона, частину від якого Ви отримаєте після його відмови одружитись з Вами. - від цієї фрази у Джейн округлились очі. Вона не знала що думати. Чи правда сказане Леноксом. З іншого боку — якщо він її через це викрав, значить — правда. - О, то Ви були не в курсі? - знущально посміхнувся Ленокс. - Що ж, вважатимемо це нашим весільним подарунком від Холстона. Адже лише законний чоловік зможе розпоряджатись грошима, що Ви отримаєте. Крім того, так я можу помститись за програш цьому засранцю. Тому ми мусимо одружитись, хочете Ви цього чи ні. На щастя, Ви, любонько, гарненька і мені буде приємно у ліжку з Вами. Гадаю, з Вас достатньо інформації й буде краще, якщо Ви поспите ще трохи.

      Джейн хотіла щось ще заперечити, але Ленокс підніс до її обличчя тканину з дивним запахом і дівчина знову провалилась і темряву.

      Крістофер вже кілька годин поспіль мчав у напрямку Грет на Грін. На щастя його друзям вдалося натрапити на слід Ленокса. Той і справді помчав до Шотландії. І мав перевагу в часі. Звісно, карета рухалась не так швидко, як вершник. Та все ж. Крістофер сподівався на те, що вночі Ленокс не наважився їхати й це могло скоротити розрив між ними. Однак він боявся не встигнути. 

     Сонце вже починало свій хід на захід. За підрахунками Крістофера до його заходу кілька годин. Приблизно стільки ж до прикордонного селища. Він підігнав коня та оглянувся. Вірні друзі відставали всього на кілька кроків. На їхніх обличчях він читав те ж саме, що відчував він — сумнів. Сумнів чи встигнуть вони вчасно.

      Зрештою на обрії показалось селище. Його вид вселив у Крістофера надію та сили. Ввірвавшись в селище він прожогом їхав дрібними вуличками. Зрештою, він побачив карету Ленокса. Його серце обірвалось. Та стояла біля кузні з відкритими дверима. Серце в його грудях завмерло. Невже він не встиг? Майже на ходу спішившись він влетів у кузню, біля якої стояла карета. Ленокс саме щось вписував у журнал, а Джейн…. Його мила Джейн сиділа на стільці наче в трансі із мокрим від сліз обличчям. Дикий рев вирвався з його грудей:

       - Лееенокс!

      - О, герцог Холстон! Ви саме вчасно для вітань! - розтягнувся в божевільній посмішці Ленокс.

       Крістофер чув як двері до кузні грюкнули — його друзі увійшли сюди так само шалено, як і він.

      - Можеш прощатися із життям. - Не тямлячи себе з люті він кинувся на Ленокса.