Кава на Різдво - Таня Мальована

АНЯ.

— Мої батьки приїхали до мене та стоять під квартирою, не в змозі туди потрапити, — шоковано сказала я щойно поклавши слухавку.

— Тоді таксі я викликаю до іншого дому, — так легко і просто сказав мій вікінг.

— Але ж там мої батьки. Ми ніби не збиралися знайомитися так, — намагаючись опанувати себе видала я.

— Я вже трохи не в тому віці, щоб боятися знайомства з батьками, — усміхнувся мені Максим та почав викликати машину.

А думки плуталися від, що я скажу батькам до того, що вдома зовсім пусто в холодильнику. І мама зовсім не сказала, що їх привело у місто.

— Таксі чекає, ходімо, — вивів мене зі своїх думок Максим. 

Він подав мені руку та допоміг надіти пальто.

А потім звичним рухом доніс мене на руках до машини. Він вже робить так вправно, що я навіть не помітила, що в нього в руках пакет з’явився.

Доки доїхали я встигла накрутити себе. Що ось-ось і пружина із думок лопне. 

Готова була вже відправляти нареченого додому й так щоб він не показувався.

Максим тільки дивлячись на мене міцно тримав мою руку та робив все мовчки.

Ось вже під’їзд, ліфт і мій поверх. Здається, мене навіть почало трусити від хвилювання.

— Мамо, тато! — побачила своїх батьків, що стомлено стояли біля дверей. У них була тільки спортивна сумка з собою, що зазвичай слугувала на термінові випадки. — Що сталося? — запитала обнімаючи їх.

— Привіт, сонечко. Ти нас вибач, що ми так зненацька. Відірвали тебе, — почала мама та все видивлялася мені за спину, на мого вікінга.

Я ж намагалася відкрити двері. Клац і ось нарешті розчинивши двері пройшла до коридора та увімкнула світло. Розсіюючи напівтемряву під’їзду.

— Проходьте, — запросила я всіх. 

А в середині раділа, що таки навела лад в хаті.

— Ой, Максимка, а ти як тут? — запитала моя мама дивлячись на мого вікінга й посміхалася так ніби найріднішу людину побачила.

— Доброго вечора, Марія Вікторівна. Олексій Петрович, — усміхнувся моїм батькам мій вікінг.

От дивлюся я на них і нічого не розумію. Звідки вони знають один одного.

— Ти проходь, проходь, — почала командувати  моя мама.

А Максим тільки посміхнувся та зайшов до моєї квартири.

Вже на кухні сидячи за чашкою чаю й імпровізовано засервірованим столом із Макдональдса.

Я дивилася на батька зі свіжим гіпсом на руці й слухала пояснення.

— От поліз я на антресолі по свій ключ для ремонту, — почав тато.

— Я йому казала, що там немає. Бо я там поприбирала, — вставила мама.

— А я пам’ятаю, що там. То ж стою шукаю, а драбина, як затріщить і геп. І я разом з нею, — з посмішкою продовжував він.

— Я до батька, а він лежить, а його рука в іншу сторону. Вечір дзвоню нашій докториці. А вже все треба в місто, — почала мама.

— А я й кажу сідай за руль, бо я ніяк. І мама твоя сама весь час за кермом, — похвалив маму тато. Та з таким теплом гордістю подивися на неї

— Їду й хвилююся, руки тремтять. Я ж так далеко не їздила ще, — тільки й відказала мама. — У місто то доїхала, а назад вже сил не вистачило та нервів. От і вирішили до тебе, а завтра вже додому, — завершила мама розповідь та перезирнулася з татом.

— Діти, ви краще скажіть як ви разом опинилися. Я ж Максима років п’ять не бачила, — запитала мама та хитро дивилася на нас.

— Мама ти краще скажи звідки Максима знаєш, — дивлячись по черзі на всіх запитала.

— Ти, мабуть, і не пам’ятаєш його з дитинства. Максим же мій учень і майже постійно приходив додатково. А коли в останніх класах готувався до екзамену для навчання по обміну то майже жив у нас. Так ми англійську ту вчили. Ти ще завжди казала, що коли виростеш то заміж за нього вийдеш, — розповідала про спогади мама.

Не витримала й подивились на Максима засміялася, показуючи батькам руку з обручкою.

— Виходить, що накаркала сама.

Мама тільки охнула, а тато приснув чаєм у вуса.

Максим сидів з легкою посмішкою та тільки тримав мою долоню своєю рукою. Погладжуючи шкіру великим пальцем.

— Ой, діти це ж така новина чудова. Як же ви так зійшлися?

— Не так давно, як я з Америки повернувся, так і почали разом жити, — почав Максим. — З початку грудня можна сказати. Побачив Аню й вирішив, що більше не відпущу. А вона мене не пізнала навіть одразу.

З широко розплющеними очима дивилася зараз на свого вікінга. Оце значить він все вирішив ще в найпершу зустріч, коли я ганьбилася там в кабінеті. От комусь вдома буде розбір польотів за мовчання.

Ще одним вазоном у квартирі не минеться. Хитро посміхнулася Максиму, примруживши очі. 

Мою долоню тільки сильніше стисли під столом.

Максим запропонував моїм батькам зустріти всім разом Різдво та одразу познайомитися з його батьками. Вірніше сказати згадати хто є хто.