Кава на Різдво - Таня Мальована

— От Аню скажи, хто ж згодиться вийти заміж за мого такого вченого сина. Він же із за комп’ютера свого не вилазить, — продовжував дядя Серьожа.

— Як вам сказати, знайшлась одна особа. Та й не часто він сидить у комп'ютері, — і я показала батькові мого вікінга свою руку з каблучкою.

— І хто це дитино? — якісь секунди дядя Сергій дивився на мене то на мою руку, потім перевів погляд на свого сина та дружину, яка тільки веселилася з цієї ситуації.

— Ой Анечка й от як він тебе уламав!? Хоч одна весела людина буде в моїй компанії, — вигукнув батько вікінга та кинувся нас обіймати. 

— Я ніколи не думала хто саме твій батько, — зізналася я Максимові, коли ми залишилися на одинці коло столів з закусками.

— То ж виходить даремно хвилювалася, — посміхнувся мені вікінг і поклав свою руку на мою талію. — Можна сказати, що всю нашу родину ти знаєш.

— Майже, не знаю вашого іншого дядька, — сказала, а сама згадувала, що у батька Лілі двоє братів.

— До весілля вже будеш усіх знати, — відказав Максим і сильніше притис мене до себе.

— А коли весілля? — запитала дивлячись на його обличчя.

— Можемо хоть завтра, але сумніваюся, що батьки нам це пробачать. Якщо  відштовхуватися від банкету, то десь пів року, щоб всі могли приїхати.

Максим так спокійно та впевнено про це розповідав, але про весілля він мав рацію. Мої батьки про це мріяли навіть більше, ніж я взагалі думала про одруження.

— Потанцюємо? — запитав мій вікінг.

А я згадала наш перший візит сюди. І я ми кружляли в порожній залі.

— Звісно, — тихо відповіла.

А мою руку перехопили й повели у вальс.

Моє серце так само відбивало знайомий ритм. А довкола ніби всі розчинилися. Тільки музика вела нас. Все закручуючи у своєму ритмі.

Останні ноти й мої губи накрили цілуючи. Легкий та швидкий дотик, але моє серце ледь не вистрибнуло із грудей, від відчуття метеликів в середині.

— Олексію, котику, а ти познайомиш мене зі своїми друзями?

Цей голос. Ніби крейдою по дошці проїхалися. Змусив здригнутися мене, та напружитися. Звідки вона тут з’явилася? Може мені здалося.

Але ні перед очима постала Юля в червоному платті, що обтягнуло її наче друга шкіра. Вона стояла тут поруч з молодим чоловіком, якого я не знала й точно не намагалася нікуди зникати.

Виріз на її грудях натякав, що вона не привид. Бо від цього декольте, навіть я погляд відірвати не могла. Цікаво, як сукня ще витримує?