Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен
Зранку мене підняв звук будильника. Пора в коледж.
Я вимкнула його, солодко потягнулася і пішла у душ.
Б-банальність.
Поки надягала на себе штани й сорочку, гримнули двері моєї кімнати, але я не звернула на це великої уваги. Защепивши останній ґудзик, я обернулася до ліжка і побачила на ньому Дейва, який тихо спостерігав за всіма моїми діями, усміхаючись кутиками губ.
Я підстрибнула від неочікуваності. Як багато він бачив, і взагалі, як посмів зайти без стуку?
- Добрий ранок, я не завадив? - сарказмом відповів він, зводячи бровою.
Ще й знущається!
- Як довго ти тут сидиш? - строго запитала я, прикриваючи волоссям червоні щоки.
- Настільки, що можу в деталях переказати все побачене.
- Чорт... - прошипіла, відчуваючи глибокий сором. - Дейве, краще йди звідси! А, і коли вийдеш - забудь все, що бачив. Зрозумів?
- Ні, не зрозумів. Повтори ще раз, - сказав погрозливим тоном хлопець і почав підходити до мене.
- Зараз ти вийдеш, і забудеш все, що бачив! Тепер зроз... - я планувала договорити, але не судилось - Дейв раптово поцілував мене у губи.
Я спробувала відштовхнути хлопця, бо зараз це не на часі, але, чорт візьми, як я хотіла цілувати його у відповідь... Його пальці акуратно погладжували талію, не перетинаючи межу, і я ледь стрималася, щоб не замурчати. Чесно, я готова була пропустити пари, тільки щоби далі відчувати його поцілунки і дотики на собі. Але завжди є це чортове "але"!
- Досить, Дейв, - тихо сказала я, поклавши долоні йому на груди.
- Ну що знову? - нетерпеливо запитав він.
- Вдома мої батьки, твої... І тим більше я запізнююся на пари, трясця! Лія вже, мабуть, зачекалася.
Я відсторонилася від хлопця і пішла до столу, щоби взяти сумку. Обернувшись, побачила, як Дейв падає на моє ліжко, не припиняючи дивитися на мене.
- Лії привіт.
- Ей, чому ти тут розлігся?
- А що, не можна?
- Ні, не можна. Взагалі то, це моя кімната.
- Ти така злюка, Аніка Айлен, - ображено відповів Дейв і покрокував у свою кімнату.
Я зачинила двері за нами, побігла на кухню, взяла собі яблуко і пішла у коледж.
По дорозі мені подзвонила Лія.
- Алло? - сказала я, піднявши трубку.
- Ані, де ти ходиш?
- Підходжу до коледжу, а що?
- Чекаю тебе, є розмова. Поспіши, будь ласка, - схвильовано говорила Лія. Я напружилася.
- Що трапилось?
- Розкажу все на місці, - сказала вона і скинула.
Боже, що вже Лія встигла вчинити? Про це я думала всю дорогу, поки не підійшла до коледжу. Я пришвидшила крок, шукаючи Лію у корпусі. На коридорі її не було, тому я вирішила піти в аудиторію, де зараз у нас має бути англійська. Я прийшла туди, побачила Лію, яка сиділа на третьому ряді. Вона зовсім не нафарбована і вдягнута у розтягнутий спортивний костюм. Блін, це не до добра... Поки наші одногрупники здивовано переглядалися одне з одним, я підбігла до подруги й зразу запитала:
- Лія, що трапилось? Ти сама не своя.
- Райан кинув мене, - різко сказала Лія, і у неї з очей полились рясні сльози.
Та щоб мене... Я звісно очікувала, що колись це станеться... АЛЕ ЩОБИ ЦЕ СТАЛОСЯ ЗАРАЗ, ТОЧНО НІ.
- Як кинув? Коли?
- Сьогодні зранку. І мало того, що він розійшовся зі мною, так ще й хвойдою обізвав... Стверджував, що я з ним тільки через гроші, - плачучи говорила мені подруга, - Але, Ані, це не так! Я ж кохаю його! А він зі мною обійшовся ось так... Я просто не зможу без нього, Ані!
- Дівчинка моя, не плач. Він тебе просто не гідний. Ти зможеш, ти сильна. Подивися на себе - ти молода, розумна, незрівнянно красива дівчина! У тебе повно прихильників, але серед них ти вибрала Райана. А він не оцінив цього... - я погладила її по волосся, поки вона рюмсала у мене на плечі.
- Але, як так сталося? Може це він має іншу? Я... я не зможу пережити це, я здаюсь...
- Ні, Лія Нілсон ніколи не здається! Навіть якщо він має іншу, то вже зовсім скоро зрозуміє, що ти була краще неї.
Мене трусило разом з Лією. Я повірити не могла в те, що чую від неї зараз. Для чого вона взагалі у коледж в такому стані прийшла?
- Але кому я тепер потрібна?
- Ти мені потрібна. Завжди, - я взяла її за руки, і поправила її волосся, яке пристало до мокрих щік.
- Ані, дякую. Ти найближча мені людина. Я тебе так люблю... - сказала Лія, міцно обнявши мене.
- І я тебе люблю.
Ми сиділи, поки Лія не перестала плакати. Незабаром прийшов викладач і почав читати лекцію, але нам було не до того. Всю пару на нас дивилися одногрупники і шепотіли щось одне одному. Грьобані пліткарі! Головне, щоби не придумали в додаток якоїсь брехні.
Я просиділа на нудних парах до четвертої години дня. Лія пішла після першої пари, бо їй було дуже кепсько. Я хотіла іти з нею, бо переживала, але викладачі мене не відпустили. Цілий день до мене підходили студенти і запитували, на кшталт: "що з Лією?", "чому вона плаче?" тощо.
