Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Любовні романи » Шукаю тебе - Ксана Рейлі

Шукаю тебе - Ксана Рейлі

Читаємо онлайн Шукаю тебе - Ксана Рейлі
Розділ 1

— Так круто вийшло! — сказала я, розглядаючи себе у дзеркалі. — Дякую, Соню.

Темні тіні підкреслювали мої карі очі, а золоті блискітки додавали святкового настрою. Завдяки хайлайтеру та рум'янам, моя шкіра виглядала свіжою та чистою. Все-таки Соня — майстер своєї справи. Не дивно, що вже два роки вона є моїм незмінним візажистом та ще й перукарем. Верхня частина мого довгого коричневого волосся була зібрана у хвіст, а кінці злегка накручені. Це додавало об'єму зачісці, тож виглядало все просто неймовірно. Я усміхнулася своєму відображенню, а тоді відійшла, щоб роздивитися себе у повний зріст.

— Коли там у тебе наступний концерт? — раптом спитала Соня, складаючи косметику у свою невеличку валізу.

— У мене від завтра відпустка, — відповіла я, — тому ніяких концертів найближчий місяць не буде.

— Плануєш кудись летіти відпочивати? — поцікавилася дівчина.

— Не знаю, — я знизала плечима, поправляючи свою синю спідницю та короткий чорний топ. — Може, просто поїду кудись покататися на лижах, або нарешті зустрінуся з батьками.

— Ти ж казала, що ви з Юрою хочете за кордон на відпочинок?

— Ну, почнемо з того, що тепер уже нема Юри. Я маю на увазі в моєму житті.

— Скажи мені, що ти нарешті кинула його, — Соня подивилася на мене з якимось благанням.

— Ага, — сказала я, намагаючись усміхатися. Не хотілося зізнаватися, що це він кинув мене.

— Ти безперечно прийняла правильне рішення. Такий хлопець точно не для тебе.

Раптом у гримерці відчинилися двері й усередину зайшла мій менеджер Рената. Вона усміхнулась, а тоді уважно подивилася на мене.

— Ель, через п'ять хвилини твій вихід, — сказала вона.

— Добре, я вже готова.

Я кинула останній погляд на себе у дзеркало, а тоді попрямувала до виходу на сцену. Мені допомогли прикріпити навушник, а тоді я взяла у руку мікрофон. Гурт, що виступав переді мною якраз завершив співати свою останню пісню. Вони попрощалися з публікою і зійшли зі сцени. Один з учасників цього гурту підморгнув мені, а я ж просто закотила очі. Уваги з чоловічої сторони мені ніколи не бракувало. Все-таки популярність та красива зовнішність роблять свою справу. Тільки Юрі чогось не вистачало, якщо він так просто кинув мене.
Мені допомогли піднятися на сцену. Я широко усміхнулася та ввірвалася до публіки, повна сил та енергії. Саме на сцені можна забути про все на світі й просто бути собою. У мене зазвичай були запальні пісні, які частенько можна почути в клубах. От і зараз я бачила, як танцює та підспівує публіка. Це для мене було найголовнішим. Відчувати їхню віддачу — це щось неймовірне. Я розуміла, що без цих людей нема такої співачки, як Еліна Холодна. Вони створили мене і своєю популярністю я завдячую саме їм. Я всяко намагалася ще більше розпалити публіку і мені це вдалося.
Я заспівала три свої пісні, а тоді подякувала усім і попрямувала за куліси.

— Ну як? — спитала я у Ренати, коли ми попрямували до гримерки.

— Як завжди, — вона усміхнулася, — на висоті. До речі, у мене є для тебе одна новина.

— Гм, слухаю.

— У тебе тепер новий продюсер.

— Щ-що? — голосно спитала я і різко зупинилася, глянувши на Ренату.

— Анатолій вже старший чоловік. У нього зараз якісь проблеми з серцем і йому потрібна операція. Він готується до переїзду в Туреччину. У нього не буде можливості керувати ще й концертами.

— А хто тоді новий продюсер?

— Його син.

— У Анатолія Дмитровича є син? — здивовано спитала я.

— Ага, — дівчина кивнула. — Я сама про це не знала. Як я зрозуміла, то в Анатолія була колись інтрижка на стороні. Тобто цей Єгор — це його позашлюбна дитина.

— А його дружина про це знає?

— Ну, мені такі подробиці не розповідають. Цей його син сьогодні лише має прилетіти, бо він жив за кордоном. Я вчора з ним говорила через телефон. Він такий пихатий та зарозумілий.

— Уявляю, — я видихнула. — Ти звикла керувати тут усім, а новий продюсер, як я зрозуміла, теж не промах.

— Але цей Єгор тут ненадовго, — Рената усміхнулася. — Все-таки, коли Анатолію стане краще, то він повернеться. До речі, ти завтра маєш прийти на студію. Бажано, щоб ти була до десятої години ранку.

— Ем, у мене зараз відпустка.

— Новий продюсер сказав, що твоя відпустка буде у квітні.

— Тобто?

— За його словами зараз новорічні свята, тому планується багато концертів. Потім День святого Валентина, жіночий день у березні, тому твоя відпустка переноситься на квітень.

— А це нічого, що я вже рік гарую без відпочинку! — обурилась я.

— От і скажеш йому про це завтра. — Рената глянула на свій годинник.

— Я вже ненавиджу цього продюсера!

— Мені час бігти, — дівчина швидко обійняла мене, — а тебе на виході чекає автомобіль. Сьогодні з тобою Артур. До речі, придивися до нього.

— Якщо ти не помітила, то він за тобою бігає, — буркнула я.

Рената усміхнулася губами, нафарбованими червоною помадою. Вона поправила свій одяг, а тоді помахала мені рукою. Дівчина попрямувала до виходу, а я деякий час дивилася на неї, спостерігаючи, як підстрибують біляві кучері Ренати. Вона була дуже красивою дівчиною, але їй чомусь не щастило у коханні. Але кому зараз у цьому щастить?
Я зайшла у гримерку та швидко переодягнулася у джинси та спортивну кофту. Зверху накинула чорну шубу, а на голову одягнула шапку. Я замоталася шарфом, щоб максимально замаскуватися. Не хочеться натрапити на фанатів. Інколи дратує надмірна увага. Я почула стук у двері. Коли відчинила їх, то побачила Артура. Він легенько усміхнувся мені. Я схопила свою сумку та попрямувала з ним до чорного виходу. Напевно, Рената сказала йому зайти за мною. Артур відчинив мені дверцята, а я швидко сіла всередину автомобіля. Сьогодні пощастило, бо мене ні фанати, ні журналісти не спіймали.
Усю дорогу я сиділа в телефоні, гортаючи повідомлення. Так багато відміток у сторіз, захопливих повідомлень, а також негативу. Колись я дуже хвилювалася за це, а зараз просто не зважаю. Завжди знайдеться людина, якій щось не сподобається. Я вже не дивуюся, коли стикаюся з хейтом та відвертими образами.
Приїхали ми досить швидко. Артур допоміг мені вийти з авто, а я ледь не впала, коли послизнулася на льоду. На вулиці був сильний мороз, тому не дивно, що усюди слизько. Я ледве дійшла до свого під'їзду, намагаючись не впасти. Сподіваюся, що завтра буде інакше.
Коли зайшла у квартиру, то одразу ж змила зі свого обличчя усю косметику та просто лягла спати. Зранку треба встигнути до тієї Ольги, а тоді ще на студію. Ще й цей продюсер новий якийсь неадекватний. Треба буде домовитися з ним про мої вихідні.
Я була така втомлена, що одразу ж заснула. Як не дивно, але я проспала. Дідько! Довелося похапцем збиратися, паралельно шукаючи таксі. Через ожеледицю усюди були затори, тому знайти вільний автомобіль — не така вже і легка задача.
Я схопила той одяг, у якому була вчора і швидко одягнулася. Потім легенько підвела вії тушшю. Тоді одягнула чорну куртку, шапку, шарф, взула зимові черевики на низькій підошві та схопила теплі рукавиці.
Коли я сіла у таксі, то одразу ж глянула на годинник. У мене залишалося лише пів години. В принципі, я могла встигнути, але через затори авто просто повзло дорогою.

— Ви можете зупинитися? — спитала я, коли ми за двадцять хвилин проїхали невелику відстань. — Я хочу далі пішки пройтися.

— Так, це точно буде швидше, — сказав таксист і зупинив автомобіль, коли це було можливо. — Усюди ожеледиця, тому з рухом сьогодні складно.

— Гарного дня! — я простягнула йому гроші, а тоді вибігла з авто.

У мене залишалося десять хвилин. Я розуміла, що точно запізнюся, але у мене були ще надії. Недовго думаючи, я почала бігти. Мабуть, це було не дуже правильним рішенням. Коли я декілька разів ледь не впала, вирішила просто швидко йти.
Вже через п'ятнадцять хвилин я побачила потрібний мені офіс. "Перший+" канал був одним з найпопулярніших у нашій країні, тому засвітитися на ньому — це дуже хороша можливість. Рита вже декілька років працює тут журналістом і завжди пишалася цим. Я навіть не здогадувалася, що цей офіс такий величезний. Захопливо дивилася на нього, відкривши рота. Зі ступору мене вивів автомобіль, що проїжджав неподалік. Я згадала, що запізнююся, тому швидко попрямувала до входу. Перед собою побачила якогось хлопця, що тримав у руках щось. Мабуть, листується з дівчиною. Я необережно ступила ногою та послизнулася. Мої руки шукали за що б схопитися і знайшли вони цього хлопця. Він не зчувся, як теж послизнувся і тоді ми обоє впали на холодний асфальт, вкритий снігом та льодом.

— Якого біса? — закричав незнайомець.

— Перепрошую, — тихо сказала я, намагаючись піднятися. — Це сталося випадково.

— Випадково? Ти хоч розумієш, що зробила? — продовжував кричати він, кидаючи на мене розлючені погляди своїми яскравими зеленими очима.

— Яке ти маєш право кричати на мене? — обурилася я і швидко піднялася на ноги. — Ти сам винен. Не треба було дивитися у той свій телефон!

— Це був не телефон! — розлючено сказав незнайомець, збираючи у снігу якісь чорні шматочки.

Коли він піднявся, я побачила у його руках фотоапарат з розбитим об'єктивом. Упс! Здається, він влетів на немалі гроші.

— Ну, то треба було дивитися під ноги, а не на фотографії, — просто сказала я, кивнувши на фотоапарат у його руках.

— Знаєш, — він кинув на мене сердитий погляд. — Іди до біса!

Хлопець швидко попрямував до входу в офіс, а я декілька секунд дивилася йому вслід. Що за агресивний грубіян?

— Сам іди туди, зрозуміло? — закричала я йому в спину.

Через нього я ще й запізнилася на зустріч з Ольгою. Хоча їй на це було байдуже. Якась дівчина провела мене до кабінету головного продюсера телеканалу. Коли я зайшла всередину, то побачила рудоволосу жінку. На вигляд їй було близько сорока.

— Вітаю, Еліно, — сказала вона, усміхнувшись. — Насправді ми були трохи здивовані, коли побачили вашу анкету. Ви написали, що вас покинув хлопець і ви хочете йому помститися.

— Ем, так, — я кивнула, ховаючи обличчя від сорому. Господи, я ж п'яною заповнювала ту анкету! — Мені подруга розповіла про це шоу, а я подумала, що можна спробувати.

— Ви молода, активна і досить відома особистість у шоу-бізнесі. Ідеальна кандидатура на головну героїню.

— Я лише не дуже розумію суть цього шоу.

— У твоєму телефоні буде анонімний чат, — почала пояснювати Ольга. — Кожного дня ти будеш заходити туди, вводячи свій нік та пароль. Його будеш знати лише ти. Ми не даємо тобі повну свободу у спілкуванні з чоловіками, але вам забороняється ділитися фотографіями частин тіла, чи речей, які б свідчили, що це ви. Повна анонімність. Шоу вийде в ефір за два місяці після знімання. Тобто читачі вже будуть знати, що ти — наша головна героїня. Кожного дня у тебе будуть брати інтерв'ю, де ти ділитимешся своїми враженнями від спілкування з учасниками. Вони робитимуть те ж саме. Потім це все буде змонтовано у випуски. У кінці кожного тижня ти обиратимеш тих хлопців, з якими захочеш попрощатися. Тоді у вас відбуватиметься особиста зустріч-прощання. Головна ідея шоу — це показати людям, що закохатися можна, не знаючи людину за зовнішнім виглядом.

— Як щодо моєї основної діяльності? — поцікавилася я.

— Ти живеш своїм життям і нікому не розповідаєш про це. Ніхто не повинен знати, що ти головна героїня, аж поки ми не оголосимо. Вже коли залишиться п'ятеро чоловіків, у вас будуть справжні побачення. Ти особисто познайомишся з ними. У фіналі має бути двоє учасників і саме ти обираєш переможця.

— А якщо я оберу хлопця, але у мене з ним не складеться?

— Ти маєш про це мовчати до фінального випуску точно.

— Зрозуміло, — сказала я, задумано відвівши погляд.

— То що, приймаєш такі умови?

— Думаю, що можна спробувати!

Ольга передала мені договір, а я декілька разів перечитала його. Ніяких обмежень не було. Все-таки основна умова — це, щоб ніхто не знав про мою участь в шоу. В принципі мені таке підходило. Я швидко підписала угоду. Ольга сказала, що вже з наступного понеділка усе розпочнеться. Ну що ж, цікаво, як це відбуватиметься.
Коли я вийшла з офісу, то побачила декілька пропущених дзвінків від Ренати. Чорт! Я ж до десятої години мала бути у студії, а зараз вже одинадцята. Що за день? Ще й цей новий продюсер, напевно, почне мозок виносити. Здається, знайомство наше буде точно не з найкращих...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Відгуки про книгу Шукаю тебе - Ксана Рейлі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: