Шукаю тебе - Ксана Рейлі

Щось таке дивне з'явилося всередині, коли я побачила їх разом. Чомусь мені це не сподобалося і я швидко попрямувала до танцювальної зали, щоб вони не встигли помітити. Якась злість і незрозуміле хвилювання мучили мене. Що зі мною відбувається? Я підійшла до бару та замовила собі ще один коктейль. Напевно, цей фотограф — той хлопець, в якого Рита вже стільки часу закохана. Звісно! Як я раніше не додумалася. З ним ми перетнулися перший раз тоді, коли я йшла до офісу телеканалу. Рита ж працює там журналісткою, а він, мабуть, фотограф. От і все склалося в логічний ланцюжок. Тільки чомусь таке мені зовсім не подобається.

Я глибоко вдихнула і зробила добрячий ковток алкоголю, намагаючись викинути дурні думки про того Матвія. Навіть ім'я його варто забути.

— Які люди! — раптом почула біля себе чоловічий голос і помітно напружилася. — Ось яке у тебе особисте життя.

Я повільно повернула голову і побачила Єгора. Ще його тут бракувало! Я широко усміхнулася, а тоді сказала:

— Не очікувала тебе тут побачити.

— Я теж, — буркнув він. — Дивлюся, що ти вирішила розважитися.

— Не бачу в цьому нічого поганого, — я знизала плечима. — Інколи хочеться відпочити.

— Не думаю, що клуб — це те місце, де можливо спокійно відпочити. Мені віскі, — заговорив Єгор до бармена.

— Але все ж ти прийшов сюди.

— Набридло вдома. Після нашої зустрічі був у сестри, а потім захотілося розслабитися. Знаєш, а у мене навіть друзів тут нема.

— Це не дивно, — буркнула я, а тоді одразу поспішила виправдатися. — Я мала на увазі, що у тебе характер трохи важкий і складно знаходити спільну мову з іншими.

— Я з одинадцяти років жив у Лондоні, — почав розповідати Єгор, чим дуже сильно здивував мене. — Знаєш, бути позашлюбним сином — це зовсім не круто. Якоюсь мірою навіть жорстоко. Батько раз в місяць приходив до мене, а інколи ще рідше. У нас ніколи не було близьких стосунків і я не міг зрозуміти, чому ми не живемо з татом разом. Для маленького хлопчика це було ударом і образи залишилися ще й досі. Потім в школі вчителька сказала, що у мене є нахил до іноземних мов. Так вийшло, що тато запропонував мені навчатися за кордоном. Я зрадів і, звісно ж, погодився. Мама залишилася тут з моєю старшою сестрою.

— Анатолій Дмитрович теж її батько? — поцікавилася я.

— Ні, — він похитав головою. — У мами було багато чоловіків. Я думав, що тато справді бажає мені хорошого майбутнього, а потім зрозумів, що він відправив мене в Лондон лише для того, щоб рідше бачити. Мабуть, дружина почала щось підозрювати.

— Це жахливо.

— У мене там були друзі, наречена.

— Наречена? — здивувалася я.

— Ага, — Єгор криво посміхнувся та швидко випив свій напій, — але вона відмовилася їхати зі мною сюди. Керол вкотре обрала свою кар'єру.

— А вона хто? — спитала я та уважно подивилася на чоловіка.

— Модель. Чому ти так дивно дивишся на мене?

— Просто не думала, що ти це все розкажеш мені.

— Життя навчило мене, що завжди треба бути суворим і тільки тоді можна досягти успіху. Мабуть, ти маєш рацію і я надто строгий. У тебе є потенціал, Еліно. Якщо добре попрацювати, ти можеш стати найкращою співачкою не лише в нашій країні.

— Це важко.

— Але нема нічого неможливого, а я тут для того, щоб допомогти тобі.

Я відчула, що за мною хтось спостерігає. Краєм ока помітила неподалік того фотографа. Він справді дивився на мене, хоча біля нього стояла Рита. Не знаю, що керувало мною, але я підсунулася ближче до Єгора та мило усміхнулася йому.

— Ти в порядку? — спитав він, не відриваючи свого погляду від моїх очей.

— Так, — відповіла я, наближаючись ближче до нього, — а ти?

— Ем...

Я поклала свою руку йому на шию і вперше побачила Єгора таким розгубленим. Не розумію, чим взагалі думала, коли робила це. В один момент закралася думка, що непогано було б розважитися з цим продюсером. Він досить привабливий чоловік і кращий за всяких там фотографів.

— Еліно, що ти робиш? — спитав Єгор і обережно забрав мою руку зі своєї шиї.

— Не подобається?

Я продовжувала дивитися йому в очі, а тоді подалася трішки вперед.

— Еліно! Я всюди тебе шукаю, а ти тут з якимось хлопцем обіймаєшся! — раптом біля нас заговорила Рената.

Здається, вона не помітила, що це Єгор. Я швидко відійшла від нього, а тоді обернулася до подруги. Вона насупилася, дивлячись то на мене, то на нього.

— О, то ви... Цей... — дівчина показала пальцем на мене і на нього. — Я не знала. Вибачте, що завадила вам.

— Ми просто розмовляли, — швидко сказала я. — Випадково побачила тут Єгора і...

— Не треба пояснень, Ель, — сказала Рената, награно усміхнувшись. — Я власне хотіла сказати, що Рита збиралася познайомити тебе зі своїми друзями, але не змогла знайти.

— Не впевнена, що хочу цього, — буркнула я, згадуючи фотографа.

— Ренато, мені здається, чи тобі варто на роботу приходити ось так? Можемо змінити твій дрес-код, — раптом заговорив Єгор.

Чекайте! Я щойно його ледь не поцілувала, а він фліртує з Ренатою? Схоже, мені треба пройти курси зі зваблювання чоловіків. Я кинула на Єгора сердитий погляд, а тоді сказала:

— Думаю, що мені час познайомитися з друзями Рити. Побачимося іншим разом, Єгоре Анатолійовичу!

— І продовжимо з того моменту, на якому ми нещодавно зупинилися, — сказав він та підморгнув мені.

Я лише закотила очі, а тоді просто попрямувала геть. Тут два варіанти: або він хотів, щоб ревнувала я, або, щоб ревнувала Рената. Тільки тепер питання, хто йому подобається більше? І чому чоловіки такі складні? Я одразу ж помітила Риту. Вона сиділа на диванчику, а коли побачила мене, то одразу ж піднялася.

— Нарешті! — голосно сказала вона та схопила мене за руку. — Ходімо, я познайомлю тебе зі своїми колегами з роботи.

— Я не хочу, Рито.

— Він теж там є, — дівчина широко усміхнулася. — Я не можу втратити такий шанс.

— Тоді йди до них сама, а я зовсім не маю бажання.

— Еліно! Ти ж розумієш, що для мене важлива твоя думка. Я хочу, щоб хтось сказав, чи ми з ним підходимо одне одному.

Я важко видихнула, бо чомусь мені зовсім не хотілося на це дивитися. Дуже добре знаю, як Рита поводиться з чоловіками. Чомусь не хотілося бачити те, як вона зваблюватиме мого фотографа. Мого?! Що я тільки щойно подумала? Похитала головою, щоб це все зникло з моїх думок.

— Рито, я піду з тобою! — раптом заговорила Рената.

— Оу! Справді? — здивувалася дівчина. Я, до речі, теж.

— Мені конче потрібні нові знайомства. Треба знайти собі хлопця, бо це все вже дістало. Привітайте, — Рената підняла келих з мартіні, — я тепер безробітна. Мене щойно дуже грубо звільнили.

— Що? — майже закричала я.

— Стоп! — вона випила усе, що було в склянці. — Це не мене звільнили, це я сама пішла!

— Молодець! — сказала Рита і з якимось захопленням подивилася на Ренату.

Вона схопила її за руку і вони обоє пішли в іншу сторону приміщення. Я продовжувала стояти та дивитися їм вслід. Якого біса? Що взагалі відбувається? Я швидко попрямувала до виходу, бо все ж таки залишилася сама. Написала дівчатам повідомлення, що їду додому, але сумніваюся, що вони прочитають. Зараз, мабуть, обоє сидять і жаліються одна одній на своє життя. А я ж там буду лишня. Хоча... Сама винна! Можна було б і погодитися на прохання Рити, але ж той фотограф. І знову чергове чудо чекало мене на виході з клубу.

— Уже зібралася додому? — спитав Матвій, коли побачив мене.

— Тобі яка різниця? — буркнула я.

— Чому ти завжди така зла?

— Бо ти мене дратуєш, ясно?

Я швидко попрямувала до дороги, якомога далі від цього фотографа.

— А я думав, що подобаюся тобі, — сказав він за моєю спиною.

— Що? — я засміялася та обернулася до нього обличчям. — Це вже точно ні!

— Справді?

Матвій примружив очі та підійшов ближче до мене. Це мене трохи налякало і я напружилася. Де ж те таксі? Ще як десять хвилин тому викликала його.

— Ми можемо перевірити, — сказав він, дивлячись у мої очі.

— Як?

Я склала руки на грудях, не відриваючи свого погляду. Він раптом різко нахилився та поцілував мене. Від здивування я завмерла, а мої руки повільно опустилися. Хлопець охопив моє обличчя руками, притягуючи ближче до себе. Чомусь мені це сподобалось і я подалася вперед, дозволяючи його поглибити поцілунок. Щось приємне з'явилося всередині, наче ось-ось вибухне яскравими феєрверками. Може, це і є ті метелики? У мене давно уже не було поцілунків. Напевно, саме тому мені так сподобався цей. Ми повільно відсторонилися і тільки тоді до мене дійшла вся масштабність ситуації. Я щойно поцілувалися з хлопцем, який мене страшенно дратує, а ще це було дуже приємно. Тільки на мене чекає шоу, а значить, що я не маю права закохуватися. А ще Рита і... Продюсер, який теж, здається, мені подобається. Як же я заплуталася!

— Сподобалося? — спитав у мене Матвій, дивно усміхнувшись.

— Якщо чесно, то не дуже вражена, — збрехала я, відчуваючи, що мої щоки покрилися рум'янцем.

— Ти так цілувала мене у відповідь, що я навіть подумав, що ти готова до чогось більшого.

— Перестань, — я закотила очі. — Це все через алкоголь. Моє таксі вже приїхало, тому... Ем... Бувай!

Я трохи знервовано усміхнулася, а тоді махнула йому рукою. Еліно, ти наче остання ідіотка! Швидко побігла до автомобіля, поки не натворила ще якихось дурниць. Як же дивно це все сталося. Усю дорогу обдумувала цей вечір і намагалася розібратися у своїх почуттях. Складно, поки усе дуже складно.
Як тільки приїхала додому, то одразу ж переодягнулася в піжаму. Сукню я кинула в кошик для брудної білизни. Не впевнена, що мені вдасться вивести ту пляму, але спробувати треба. Як тільки лягла у ліжко, то одразу ж заснула. Я планувала спати довго, але вже о десятій годині ранку мене розбудив дзвінок у двері. За моїми підрахунками у мене цієї ночі був шестигодинний сон. Ще б дві годинки не завадило. Я швидко вдягнула халат і привела волосся у порядок. Хто це прийшов з самого ранку? Журналісти для інтерв'ю мали б увечері прийти. Я підійшла до дверей та відчинила їх. На порозі стояв якийсь молодий хлопець. Я не одразу зрозуміла, що це кур'єр.

— Ви Еліна Холодна? — спитав він, розглядаючи мене.

— Так, — я кивнула.

— Вам передали посилку.

— Від кого?

— Мені це не відомо.

Він знизав плечима, а я взяла у руку невелику срібну коробку. Що це таке?

— Розпишіться тут, будь ласка, — сказав хлопець і простягнув мені якийсь папірець.

— Добре.

Я взяла ручку та швидко поставила свій підпис, щоб підтвердити, що отримала посилку.

— Можна ще у вас попросити автограф? Моя дівчина ваша фанатка, — заговорив кур'єр.

— Звісно, але нікому не кажіть мою адресу.

Я усміхнулася і ще поставила автограф у його блокноті. Коли хлопець пішов, я взялася розглядати посилку. Може, якийсь шанувальник надіслав щось? Тільки ніхто не знає, де саме я живу. Така інформація завжди залишалася конфіденційною. Я відкрила коробку і побачила там невелику рожеву троянду, на якій була записка. Дивно і так тривожно. Я відчула якесь легше тремтіння в передчутті чогось прекрасного та, можливо, романтичного. Коли розгорнула записку, то побачила надпис доволі акуратним почерком:

"Коли випереш футболку, то надішли її на цю адресу".

Я усміхнулася та закотила очі, коли побачила в коробці футболку Матвія. Значить, вирішив зробити те, що й обіцяв. Ну що ж, в цю гру можуть грати двоє. Я швидко витягнула з кошика свою брудну сукню з такою ж плямою, як і в нього на футболці та склала її в коробку. Потім знайшла аркуш паперу і написала записку:

"Коли випереш сукню, то подзвони на цей номер..."

Я знову викликала кур'єра і надіслала цю посилку на ту адресу, яку він зазначив у записці. Взявши троянду, я підійшла до вікна та понюхала її, усміхнувшись. Тепер цікаво, чи подзвонить він мені...