Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Вибачте мою супутницю, вона вперше пройшла через портал. - вибачився за мене Араторн. 

Ні, я звичайно теж могла б вибачитися, якби мене не штормило. Хтось подав склянку води, і я залпом її осушила, тільки потім збагнув, що смак був дивним. Я підняла погляд на темного. 

— Спеціальний засіб від нудоти. - відповів за Араторна, другий чернець, що з'явився немов не звідки. І як вони так роблять? 

— Дякую. – кивнула я. — Мені справді стало краще. 

— Ваше Сиятельство. - схилився він перед Араторном. — Я чекав вас і готовий провести до стіни. 

Ваше Сиятельство? То він Араторна так назвав? Якщо не помиляюся, у нас у минулому, так зверталися до герцога чи... брата короля?! Араторн брат короля? Але чому він не сказав? Я ж йому таке говорила, так поводилася... Кошмар. Так зганьбитися могла тільки я, і моє незнання, не має значення. 

— Татіє? Тобі знову погано? - вирвав темний з роздумів. 

— Ти брат короля? 

— Це має значення? - скинув він брову. 

— Так. Я поводилася б інакше і...

— Ти мені сподобалася саме такою, якою є. Мені набридли дівчата, які кидаються на шию тільки тому, що я брат короля. Ти інша. 

— Але ж ти міг сказати... 

— Міг, але навіщо? Якби ти знала, хто я, то не побачила б мене справжнього. 

— А я побачила? 

— З тобою я завжди справжній. - він притягнув мене за плечі і обійняв. — Мені добре, коли ти поруч. Ти розумієш мене, і це найголовніше. А тепер йдемо, подивимося на пророцтво. 

Ми пройшли через довгу залу, потім кілька коридорів, і спустившись на кілька поверхів, опинилися в темному коридорі. 

Монах запалив смолоскип, пояснивши, що тут не можна користуватися магією, провів нас у невелику кімнату. Кімната була порожньою, а на стіні, протилежній входу, світився блакитним, напис. 

"І прийде на землі Елателю – блискавична діва, і стане дружиною справжнього короля. І розділить чистоту й силу зі своїм чоловіком, коли зійде на небі три місяці. І зажене чорну тінь у прірву як королева вона." Прочитавши пророцтво, я усвідомила, що мене всю трясе, а від мене вбік розлітаються маленькі блискавки. Дивно, адже на мені брошка. 

Монах упав на коліна і почав бити чолом поклони, при цьому голосно вигукуючи: 

— Блискавична діва зійшла на нашу обитель. Нехай буде благословенний цей день. 

Я скривилася. Ну не для мене, таке ставлення до моєї скромної персони. Подумаєш, блискавками можу жбурлятися.

— Де служитель, при якому з'явилося пророцтво? - спитав ченця Араторн. 

— Він пішов у гори, Ваше Сиятельство. - не підводячись з колін, пролепетав монах. 

— Я хочу з ним поговорити. Чи зможете нас провести? 

— Звичайно, Ваше Сиятельство. - підскочив з колін ченець.

АРАТОРН 

Коли вийшли з обителі піднебесних слідом за храмовником, то попрямували засніженою, звивистою стежкою, вгору в гори. Тут був поривчастий вітер, а сніжинки намагалися заліпити все обличчя. 

Араторн йшов попереду, міцно тримаючи за руку Татію. Те, що сталося в кімнаті пророцтв, сильно його схвилювало. Він знав, що на дівчині одягнена брошка, але навіть вона не змогла заблокувати дар поблизу пророцтва. 

Араторн узяв із храмовника, магічну клятву, що він мовчатиме про те, ким є Татія. Поки не час розкривати її суть, і можливо вдасться приховати це, хоча б до дня трьох місяців. Після, Аранель вже не зможе одружитися з нею без її на те згоди. 

Піднімаючись все вище і вище в гори, ставало холодніше, але темний знав, що його супутникам не холодно, як і йому. А дівчина була одягнена у зачаровані речі від зимової холоднечі. 

— Ой, бідненька! Араторне! - вигукнула Татія, і коли він простежив за її поглядом, то побачив гірську кішку. 

Кішка лежала на промерзлій землі, вся в крові. Сніг навколо пофарбувався в червоний, але тварина була ще жива. 

— Їй треба допомогти! - рука дівчини вислизнула з його руки, і вона рвонула до кішки. 

— Татія, це дика тварина! – крикнув він крізь вітер, але вже було пізно. 

Татія впала навколішки перед твариною, і знявши рукавиці, оглядала рану. Кішка спочатку загарчала, але потім, мабуть, не відчувши загрози, прикрила очі. Темний підійшов ближче і присів навпочіпки. Просканував поглядом тварину. 

— Вона не виживе, надто глибокі рани. – неохоче промовив він. 

— Ні. Вона житиме. Я не дозволю їй померти. 

Татія зірвала з сукні брошку і вклала йому в руку. Розтираючи долоня об долоню, дівчина викликала розряд блискавок, які сконцентрувалися на кінчиках її пальців. Потім пройшла легенько по краях ран, випускаючи свій дар. Блискавки прошили спочатку одну рану, потім решту. Засмерділо паленою шерстю і плоттю. 

— Ух ти! Не знала, що так можу! - вигукнула дівчина, а Араторн знову просканував тварину. 

— Кровотеча зупинена. Можливо, у неї є шанс. Але я не можу їй допомогти. 

— Я зможу. - опустився біля них Гварет. — Хай не сильним, але даром зцілення я володію. Зцілити до кінця не зможу, але закрити рани, щоб не потрапила інфекція, таки зможу. 

Поки Гварет магічив над кішкою, Араторн притискав Татію до грудей, осторонь. Відкрилася ще одна сторона дівчини. Вона добра і співчутлива. І як не дивно, ця риса дуже подобалася темному. 

— Готово. Що зміг, я зробив, тепер справа за нею. Тільки від неї залежить, наскільки вона хоче жити. 

— Її треба перекласти під дерево, щоб не замерзла. - підійшов до тварини Квіл і взявши на руки, переклав під розлогу ялинку. — Одужай, мала. 

І підвівшись, чоловік почав роздягатися, кидаючи речі Гварету. 

— Що він робить? - вигукнула Татія. 

— Його суть бере гору. Це завжди відбувається, коли він бачить поранених кішок. 

За хвилину перед ними стояла гірська кішка. Точніше кіт. Він був набагато більшим, справжньої кішки, але мав таке ж забарвлення. Кіт підійшов до пораненої тварини і лизнув у ніс, потім різко відстрибнув і побіг стежкою, обганяючи храмовника. 

— Він такий гарний! - не зводила очей з кота, Татія. — Я взагалі люблю снігових Барсів.